Цього червневого сонячного ранку Анна Залужна, вчителька німецької мови, що не відпрацювала ще й року у львівському НВК ім. В. Стуса, як завжди, поспішала на роботу. Після останнього дзвоника на Анну чекав ще один масштабний проект, який вона реалізувала у школі – учнівські обміни. Останній місяць, крім уроків та завершення навчального року, вчителька щодня приділяла час організації учнівського обміну: до НВК мали завітати учні з Маріуполя.

Навіть зараз, після всіх приготувань Анна не могла повірити, що змогла все зробити самотужки. Звісно, директор підтримав ініціативу молодої вчительки, але на ньому стільки організаційних та господарських завдань, що він мало занурювався у те, щоб допомагати: підписав наказ і побажав успіхів. Іншим вчителям Анна не мала ані приводу, ані нагоди розповідати. Дехто з них почув випадково: хтось підтримав, хтось подивувався, навіщо їй це треба. Та будуть і такі, що навіть після від'їзду учнів не знатимуть, що у НВК ім. В. Стуса були гості зі сходу. Не можна сказати, що всі вчителі у школі пасивні чи не зацікавлені у співпраці – є ядро активних і охочих до змін, але кожен з них занурився у власну справу, у власні проекти і не має часу голову догори підняти, не те що допомогти колезі.

Чому так відбувається? Чому вчителі дуже часто стають одноосібними гравцями не лише у себе на уроці, але й у позаурочних активностях, у проектах та задумах? І головне – як це змінити?

До НВК ім. В. Стуса зміни прийшли під час програми з організаційного розвитку шкіл "Школа 3.0". Тоді саме це ядро активних вчителів на чолі з директором почали обговорення візії, місії та стратегії школи, долучали до обговорення інших колег, учнів та батьків. Згодом вони визначили для себе пріоритети в межах сформованої стратегії. Ними стали:

• проектна діяльність: створення зон відпочинку для учнів, клас під відкритим небом, метеомайданчик, Демократична школа та інші;
• залучення до співпраці випускників;
• додаток до шкільного сайту – платформа для обміну розробками та ідеями для внутрішнього використання вчителів;
• партнерство з батьками;
• сучасні уроки – в межах цього напрямку особливого масштабу набула методика CLIL (content and language integrated learning).

Очами Анни система роботи у її школі тепер виглядає так: "Школа – це багатошарова і цілісна структура, яка складається з багатьох елементів і моментів. Насправді ми не завжди ставимо собі питання, як рухається школа, якщо я роблю цей проект. Так, я когось надихнула і підняла на ноги, щоб це зробити, учні скористалися, відповідно, і батьки, бо їхні діти гарно провели час. Але це лише один елемент. Зазвичай на зустрічах ми генеруємо ідеї, тоді задається напрямок, а тоді ми рухаємося тим напрямком.

Ми визначили, що нам важливо працювати над уроком, який є цікавим. Звучить просто, але насправді це титанічна праця, щоб цього досягти. Ми вирішили, що для нас важливий комфорт для вчителів і учнів. Для нас важливий взаємозв'язок між вчителями, учнями і батьками. Відповідно, ми бачимо в загальному, куди ми рухаємося, але ми не завжди про це вголос говоримо і ставимо таке питання. Ми його поставили на початку, маємо в голові і проживаємо. А лідер моніторить, який напрям краще рухається, який треба підігнати і надолужити."
Ще на етапі визначення пріоритетів стало ясно, хто найбільше надається до ролі лідера кожного з напрямків. Анна як людина, що на той момент вже 2 роки цікавилася CLIL-методикою, відвідала ряд семінарів на цю тему у Боржомі, Гронінгені та Києві, очолила команду з розробки цих уроків.

Зустрічі у команді, що працює над цим пріоритетом, виглядають дещо інакше, ніж в інших командах: зазвичай вчителі, що розробляють урок за CLIL-методикою, працюють в тандемах – вчитель-предметник та вчитель-мовник. Та у деяких випадках діють за стандартною схемою:

• збираються усією командою,
• генерують ідеї,
• розподіляють завдання,
• долучають інших.

Це відбувається, наприклад, на щорічному модулярному CLIL-уроці, коли одна тема розглядається з точки зору різних предметів. На таких зустрічах команди вони аналізують, що вдалося та не вдалося з попередньо визначених завдань, лідер запитує, чи є нові ідеї та пропозиції, висловлює свої. Потім спільно обирають найбільш оптимальні ідеї і кожен виявляє ініціативу, за що він готовий взятися.
Те, що завдання і участь не нав'язуються, а обираються самостійно, вчителі називають основною мотивацієюдолучатися до змін. Є можливість обрати близький для себе напрямок, реалізуватися у тому, що цікаво, робити те, що можеш і хочеш. Нова вчителька у школі, яка нещодавно приєдналася до команди, зазначила: "Найбільш цікаво долучатися, бо це не є примусово … відчуваєш дружню атмосферу, знаєш, що на тебе чекають, тому не хочеться пропускати зустрічі. Працюєш на ентузіазмі."

Залучення нових учасників до команди "Школи 3.0" теж не стало агітацією чи примусовим записом. Директор та вчителі організували зустрічі кафедр у форматі світового кафе. Крім іншої важливої шкільної інформації до обговорення, лідери напрямків також рухалися від столу до столу і розповідали колегам про те, чим займаються.
Слухачі мали можливість запропонувати, як це робити краще, подати ідею та за бажання долучитися в подальшому до реалізації. Водночас учасники застерігають від помилок: "Щоб ефективніше працювати, треба чітко визначати напрямок для участі і не долучатися до кількох нараз." Вони також радять "більше розповідати про результати, не соромитися похвалитися, щоб школа знала про те, що діється, а інші вчителі хотіли долучатися."

Перш за все, перехід від колективу до команди відчув на собі директор. Він навів приклад: "Ось я був 2 тижні на підвищенні кваліфікації і був спокійний за налагоджені процеси – вони відбуваються незалежно від мене. Колись я повертався з навчання, і на мене чекали не лише господарські завдання, які накопичились, але й проектна діяльність, інші питання з розвитку школи. Зараз – лише господарські."

Крім того, Михайло відчув свою лідерську роль: він зазначив, що намагається бути для команди рольовою моделлю, задавати темп роботи і показувати приклад мотивованості. Глобальні організаційні питання він обговорює з лідерами команд і лише за потреби обговорення такого питання за конкретним напрямком відвідує брифінг команди. Так вдалося делегувати деякі обов'язки лідерам і це звільнило час для самоосвіти і стратегування. Вчителі відзначають, що така практика працює: "Атмосфера у школі змінилася. Я вважаю, що це заслуга Михайла Сергійовича. Він не дає зупинитись. Він дає перепочити, але підтримує рух. Для мене лідер – це, перш за все, людина, яка серед багатьох наших напрямків бачить загальний наш рух. Для мене Михайло Сергійович – це той, хто бачить, куди ми рухаємось в загальному."

Визначення пріоритетів розвитку теж принесло свої результати. Школі стало легше знаходити підтримку. Наприклад, батьки, коли дізнаються про напрямок проектної діяльності та бачать перші результати у вигляді зони відпочинку для учнів, активніше долучаються до реалізації наступних задумів. Директорові вже телефонували деякі батьки, які навіть не входили до батьківського комітету, з пропозиціями поділитися своїми зв'язками та знайомствами у місті, щоб легше було залучати фінансування.

Робота за напрямками стала об'єднавчим фактором для команди: "Ми більше часу почали проводити разом, тому що маємо +1 тему до обговорення. Раніше ми ніколи не говорили про розвиток школи. Ми ніби всі спілкувалися, але завжди були 1-2 друзів, з ким ти найбільше контактуєш, а зараз таких людей 10-12."

"Раніше, якщо ми зустрічалися з іншими вчителями, то ми говорили про сторонні теми і майже ніколи не обговорювали чогось, що стосується уроків. Зараз я прийшла, а інші вже домовляються про спільне проведення уроків за методикою CLIL, Андрій розповідає про те, як він робив урок за методикою "перевернутий клас". І навіть не просто, що він це зробив, а конструктивно розповідає, що в нього вийшло, а що не вийшло, яка була тема, як реагували діти."

Більш ефективній комунікації сприяє і відпрацювання навичок давати конструктивний зворотний зв'язок. Раніше за традицією вчителі відвідували в межах кафедр уроки одне одного. Тоді чесно зауважити недоліки в роботі колеги вважалося поганим тоном. Вчителька іноземної мови Марта Богоносюк згадує: "Бувало, що сидиш і судорожно думаєш, що би то похвалити, бо все якось не так."

Зараз вже є такі вчителі, що підходять і говорять приблизно у такій формі "Все було добре, молодець, найбільше сподобалось те і те, але якщо б більше часу або більше задач англійською, дублювати слайди англійською…", тобто не забувають підбадьорювати і підкреслювати позитиви, але й про корисні поради не забувають згадати. Вчителі продовжують експериментувати з форматами зворотного зв'язку і відпрацьовують навіть таку, здавалося б, дрібничку, як правильне формулювання запитання, яке б дозволило людині відкритись і сказати принаймні кілька речень замість одного, з яких можна би було зробити висновок.

По CLIL-уроках вчителі запровадили картки зворотного зв'язку від учнів. Були пропозиції зробити це у вигляді смайликів, однак врешті вирішили, що краще, щоб діти писали словами, акцентували на моментах, які варто покращити. Анна Залужна на своїх уроках запитує наприкінці думку учнів і формує відповіді за категоріями для зручності і системності аналізу. Вона каже, що полюбляє учнівську критику і бували випадки, коли це відкривало їй очі на недопрацювання. Наприклад, діти розповіли, що присвятили багато часу виконанню домашнього завдання, яке Анна не перевірила. Проаналізувавши свою роботу, вчителька помітила, що це був не одиничний випадок, бо вона схильна запалюватися новою темою і викладати новий матеріал без перевірки попередньо засвоєної теми. Тепер Анна усвідомлює ситуацію і уникає її повторення.

А ось перша спроба запитати в учнів їхню думку про вчителів була невдалою. У анкетах вчителі знайшли суцільні п'ятірки. Проаналізували результати і зрозуміли, що спрацював фактор директорського авторитету, адже саме Михайло роздавав анкети на своїх уроках. Провели зустріч з учнівським парламентом, наголосили на тому, що вони вільні щиро оцінити працю вчителів. Емілія Шпирка, педагог-організатор розповідає: "Після цього "повилазило" стільки одиниць деяким вчителям! Але це був стимул до роботи."

Оскільки від вересня до початкової групи учасників долучилося чимало нових, основним питанням до вирішення зараз вони називають перерозподіл по пріоритетах. Лідерка одного з напрямків говорить: "Ми десь не до кінця розподілили обов'язки. Я не знаю точно, хто з нових людей належить до мого напрямку. Нам треба переосмислити формат, який у нас утворився."

І директор школи, і учасники підкреслюють важливість чітко визначеного розкладу зустрічей команд. Михайло вважає, що організація процесу – це важлива ознака лідера команди. І він їм радить чітко визначати процеси, час і місце, бо так легше працювати. Лідери не заперечують важливість цього. Наприклад, Емілія Шпирка, лідерка напрямку роботи з випускниками, говорить: "Нам треба налагодити час зустрічей, чітку систему. Так, як в музеї: перший і останній день місяця – санітарний день." На заваді напрацюванню такої схеми стоять розміри школи, різні зміни і графіки роботи вчителів.
Триває робота над конструктивним зворотним зв'язком, особливо у комунікації з батьками: "Якщо ми проводимо зустріч батьки-вчителі-учні, то був зворотний зв'язок про поведінку учнів, про очікування, пробували структурувати по категоріях. Скажу відверто, іноді це працює, іноді – ні. Ми ще на шляху розвитку".

***
Цей червень Анна знову зустрічає, занурена в роботу. Вона ініціювала у школі проект CLIL- уроків на задану тему "Кава" у партнерстві з Гете-Інститутом в Україні. Та цього разу їй не доводиться наодинці справлятися із комплексним завданням. Написала колегам у вайбер-групу про можливість долучитись. Дехто миттєво відреагував згодою. А вже наступного дня до неї підійшли майже всі завучі, багато учасників "Школи 3.0" і навіть ті, хто не має стосунку до проекту. Запропонували як не екскурсію в магазин, то воркшоп, як не воркшоп, то урок. Навіть ті, хто ще не впроваджував методику, все одно питали, чим можна допомогти.

Від початку травня почалася активна робота за напрямком: регулярні зустрічі, планування уроків. Виникла також ідея зробити новий куточок у відпочинковій зоні для учнів у кавовій стилістиці. Анна ділиться емоціями: "За день була неймовірна реакція. До мене почали видзвонювати, що вони би хотіли провести воркшоп, вже знайшли жінку, яка проведе екскурсію. Я була така приємно вражена, що не можу передати. Це настільки надихає рухатися вперед. Або коли ти просто пишеш, що затвердили проект, і відразу отримуєш купу привітань, що "О, клас, рухаємося!"