Натхнення: робота у команді
Наталія Бордун на другому модулі програми "Школа 3.0" поділилися своєю мотивацією до роботи в команді. А почала вона з вправи. Кожен учасник написав свою ціль на місяць і зім'яв папір у "сніжку". Потім усі сніжки учасників з однієї школи з'єднали скотчем у "сніжний ком". Одна людина не могла його втримати, а для виконання всіх завдань їх довелося б витратити стільки місяців, скільки людей писало цілі. А разом можна це зробити за місяць.
Для мене антонімом до слова «довіра» є не «недовіра», а саме «страх».
Для мене команда цінна тим, що тільки разом з кимось можна зробити набагато більше, ніж я зроблю сам. Якщо ви вирішили працювати поруч з іншою людиною, то на цьому шляху у вас будуть перешкоди.

Найістотнішою перешкодою для роботи в команді є наше власне его. Его – це не є погана річ в людині. Воно допомагає нам поставити цілі, йти до них, бути цілеспрямованими, довести світу, що ми на щось здатні.

В кожного з нас є его і є інтелектуальне переконання, що співпраця – краще. Поєднати ці дві речі між собою – це мистецтво роботи в команді. Бо для того, щоб співпрацювати, насамперед треба дещо приспати своє его, дозволити йому відпочити.

Коли ми говоримо про его, маємо на увазі егоїзм. Та воно проявляється не лише через егоїзм. Спостерігаючи за собою та за іншими, я бачу багато страху в людей. Ми навіть маємо приказку в Україні: «Якщо хочеш зробити щось добре, зроби це сам». Ми боїмося, що нас підведуть або принизять наші досягнення.
Коли я прийшла працювати до школи, то мені пощастило, і всі наші вчителі були молоді, усім хотілося діяти – ми робили вистави, ми грали у волейбол. Це шкільне життя відрізнялося від мого учнівського досвіду, де ми марширували на фоні Леніна.

І якщо в школі ми вчили про Галана, і він був нашим героєм, то в університеті ми вже дізналися про нього як про зрадника. Але якщо на рівні голови щось змінилося, то на рівні емоцій залишився страх і недовіра, що ти ніколи не знаєш, хто ця людина насправді.

Однак як вчителі ми є тією елітою, яка має показувати нові стандарти. Для того, щоб долати страх, потрібно будувати довіру.

Тут є добра новина: практикуючи, ми відшліфовуємо свої навички. Ви це добре знаєте: якщо ми розв'яжемо кілька рівнянь, вони даватимуться нам надалі легше, так само і з написанням речень, і з читанням…

З довірою так само. Якщо ми хочемо більше довіряти, ми повинні потроху починати це робити. Робити маленькі кроки в довірі. Найкращими і найбезпечнішими місцями, щоб практикувати це, є сім'я і робоче місце.

Без довіри неможливо будувати команду і помножити ті результати, які кожен окремо може дати.
Як вчитись довіряти, якщо є досвід, що твою довіру зрадили?
У команді дуже важливо, щоб люди не просто працювали разом, але й будували соціальні контакти.

Спробуйте ділитися досвідом, який маєте: думками, емоціями, напрацюваннями. Це можна робити через зворотний зв'язок. Коли ми ділимося, ми є щирими. Якими б емоції не були, ними можна поділитися, щоб продемонструвати довіру. Коли з'являються острівці довіри, вони мають властивість притягувати до себе і розростатися.

У великих компаніях це вже давно відомо, що варто створити місце, де працівники можуть випити каву. Тут вони відразу можуть обмінюватися досвідом і емоціями, практикувати довіру, а ми пам'ятаємо, що практика робить нашу навичку досконалою.

Для команди важливо будувати моменти, де люди перетинаються.
Науковці виділяють 2 основні характеристики ефективних команд:

  • висока соціальна чутливість одне до одного. Це коли нам не байдуже, що відбувається з людиною поруч, коли нам розходиться, чи людина усміхається, чи ні. Часом ми не можемо запитати, чому вона усміхається, бо ми не сім'я, але ми можемо поділитися своєю емоцією, якщо її бракує іншому. Це можна практикувати – розвивати свій емоційний інтелект.
  • Приділяти час одне одному. Співпереживати і співрадіти. Якщо ми не будемо цього робити разом, то команда втратить.
Для цього потрібен час, якого нам постійно бракує. Але цей час треба планувати, закладати. Це може відбуватися на нарадах, якщо під час таких зустрічей ви емоційно чутливі одне до одного. Але це не обов'язково мусить бути педрада, це можуть бути спільні поїздки. Якщо ви таке практикували, то ви, мабуть, знаєте, як після таких виїздів легше працювати.

До характеристик також можна додати ще одну – це коли у команді більше жінок. Це не соціологічне спостереження, а радше моє особисте, що середовище жінок краще надається до побудови довіри.
Тому мені здається, що у нашому суспільстві, де є велика рана стосовно довіри, саме школи можуть стати тими осередками, які покажуть позитивний приклад побудови довіри, адже тут все ще переважають жінки.
Спільна мозаїка
У команді немає керівника, а є функції.

Працюючи разом, ми покликані щось створювати спільно, досягати результату. Можна уявити, що ми створюємо мозаїку, тобто ми змішуємо елементи різного кольору. Не має значення, якого кольору буде більше, але це все одно буде краса. І тільки тоді команда буде ефективною, коли буде розуміння цього. У роботі в команді кожен матиме своє місце, хтось вкладе більше, хтось – менше, але незалежно від того, хто скільки вклав, мозаїка є спільною.

На когось покладена функція лідерська, і його функція є важливою, але такою ж важливою, як і функція виконавця і критика.

Директор у сьогоднішній системи освіти не є тим, хто приймає рішення. Але навіть за таких обмежень саме директор може стати тим помічником, який змодерує процес творення мозаїки, хто побачить її і допоможе скласти, хто змінить свою роль з наглядача на модератора.

Якщо щось йде не так, то дивися в дзеркало. Якщо все йде добре, то дивися у вікно.
Якщо щось відбувається не так, то ми можемо безмежно довго шукати винних, але єдиний, кого ми можемо змінити, – це себе. А якщо щось відбувається добре, то не варто забувати, що це результат спільної праці. Роздивіться навколо, хто ще долучився до творення цього доброго. Це і є те середовище довіри, з яким можна працювати.

Не так легко бути сьогодні вчителем. Але не можна опускати руки, як би нелегко не було, бо навколо є дуже багато можливостей. Якщо ми внутрішньо приймемо рішення бути справжньою елітою, яка творить нові моделі поведінки, яка в життя цілої нації вживлює нові цінності і зрощує їх, то можна це зробити навіть у такому середовищі, навіть там, де важко.

Оскільки я вчителька математики, то хочу завершити математичною задачею. Її виконують у 5–6 класах, але ті, хто давно завершив школу, чомусь іноді мають труднощі з вирішенням цієї задачі:

На озері висадили 1 лілею, і за 17 хвилин половина озера була покрита лілеями. Через скільки часу лілеями буде покрите все озеро?
Підказка: за одну хвилину кожна лілея подвоюється.

Якщо ви добре порахували, то зрозуміли, що за 17 хвилин одна лілея заповнює півозера, а другу половину ці лілеї заповнять за хвилину. Це ще один доказ, що краще працювати разом, чого я вам і бажаю!