Специфіка нашої команди - у віці дітей (учні першого - третього класів), а також в тому, що це загальноосвітній заклад, тому формат зустрічей був гуртковий, один раз на тиждень. Радію, що були включені батьки. Те, як вони були включені, можна назвати саме співпрацею, а не контролем з їхнього боку. У мене були побоювання, що "першачки" не будуть в повному обсязі висловлювати свої думки. Батьки прийшли на допомогу: записували думки дітей. Використовуючи матеріали курсу, я давала чіткі інструкції, на що звертати увагу. Як результат, напевно і батьки були здивовані тим, яким чином діти можуть думати. Завдяки проєкту діти отримали вільний простір для фантазій, а батьки зацікавились можливостями своїх дітей. Вдалося не лише показати учнів як винахідників, а й змінити відношення дорослих до дітей.
У мене були побоювання, наскільки діти можуть відповідати правилам проєкту. Проте, попри зовсім юний вік, вони намагались зважувати, що винаходити, що говорити. Я входила в програму, бо на внутрішньому рівні розуміла, що мені чогось не вистачає в сучасній освіті, а саме - гнучкості мислення й свободи. Карантин не дозволив до кінця розширити рамки повсякденної шкільної буденності дітей, але створив додаткові можливості вчитися дистанційно, а отже - більш високотехнічно. Мої особисті надбання від участі в проекті - опанування нових методик. Наприклад, завдяки
мудборду [
візуалізація настрою] стало зрозуміло, як сформувати бачення дітей: хтось вибрав нюдові,а хтось веселкові кольори. Ми також використовували
карту думок [
візуалізація структури, планування], де було видно схильності дітей: одні використовували вже наявні технології, а інші брали лист ватману й малювали самостійно. Таким чином були сформовані їхні виступи: вони структурували власні думки.