Психоемоційна саморегуляція педагога

Гнів — одна з базових природних емоцій (як страх, радість, сум і деякі інші), що, як і всі вони, має велике значення для еволюційного розвитку людини. Це ознака сильного невдоволення ситуацією, сигнал того, що певна значуща потреба людини виявилася незадоволеною, і ця емоція спонукає людину продовжувати свої намагання досягти позитивного результату.

Зазвичай людина намагається залучити інших до того, щоб задовольнити актуальну потребу. Так відбувається ще з раннього віку: коли дитина голодна, вона настирливо кричить, домагається їжі від батьків, а отримавши її, заспокоюється. Таким чином, гнів для людини — це не лише спосіб висловити своє невдоволення, а й егоцентрична спроба примусити когось з оточення виконати її бажання.

Гнів викликає емоційне збудження, активізує психічну енергію, допомагає сконцентрувати їх для досягнення поставленої мети. На жаль, дуже часто це має деструктивні наслідки, коли про початкову проблему забувають, а основною метою стає позбавлення від емоційного збудження за будь-яку ціну. Це може бути крик, бійка, нищення предметів, інші прояви агресії. Навіть більше, гнів і його прояви залежать не від ситуації, а від того, яким чином ми самі на неї реагуємо.

Отже, дуже важливо вміти контролювати свій гнів. Брак такого вміння може призвести до сумних явищ: від нищівних дій особи, яка не може стриматись, до тяжкої хвороби людини, яка надмірно стримується та не знаходить способу позбутися негативної психічної енергії.

Головне, що слід пам’ятати, — гнів виникає тоді, коли ми суб’єктивно оцінюємо чиюсь поведінку та виходимо не з об’єктивних вимог ситуації, а з власних егоцентричних прагнень. Так дитина може гніватися на батьків чи вихователів, які відмовляються купувати їй цукерки через те, що в малечі сильна алергія на шоколад.

Крім того під дією гніву ми втрачаємо контроль над собою та дозволяємо іншим людям маніпулювати нашими почуттями й емоціями. Стримуючись, ми беремо контроль над власним життям і поведінкою на себе та не дозволяємо іншим чіпати наші больові зони.
Слід віднайти так звані спонукачі — зовнішні та внутрішньопсихічні чинники, які викликають гнів. Зрозуміло, що спонукачі мають індивідуальний характер (хоча можуть і перетинатися).

Необхідно також навчитися розпізнавати сигнали власного організму та психіки, які передують наближенню спалаху люті (наприклад, напруження м’язів, стискання кулаків чи зубів, прилив крові до лиця, тремтіння долонь тощо).

Для того, щоб опанувати свій гнів, важливо:

• створити та навчитися застосовувати нагадування як спосіб самоконтролю та стримування (зокрема, запускати внутрішній діалог із фразами на кшталт «вгамуйся», «візьми себе в руки», «спокійніше» тощо);
• застосовувати редуктори — техніки, що знижують афективну збудженість і силу гніву (глибоке дихання, зворотний відлік, уявляння спокійного пейзажу тощо);
• використовувати самоаналіз, оцінювання власних дій і самосхвалення, аби закріпити навички стримування люті та гніву (визначати, наскільки добре виконав/-ла всі необхідні заходи і яка винагорода належить за вдале виконання всіх дій).

Можна попросити дитину в присутності інших членів сім’ї, у доброзичливій атмосфері згадати останній випадок, коли в неї стався спалах гніву. Дитина має назвати:

• спонукачі;
• сигнали того, що підступав гнів;
• редуктор — спосіб стримувати гнів — і результат стримування;
• нагадування — форму та зміст внутрішнього діалогу;
• оцінку успішності контролю за гнівливістю;
• соціальну навичку, застосовану в описаній ситуації;
• спосіб, у який вона нагородила себе за успішний самоконтроль.

Пережиті військові події, втрати, горе та травми можуть стати точками особистісного зростання, якщо отриманий досвід прийняти, осмислити й використати для примноження індивідуального ресурсу. Задля цього необхідно займатися системним самопізнанням і самовдосконаленням, брати відповідальність за своє життя і його якість.

Запропонована Е. Піньковською алгоритмізована, циклічна послідовність універсальних етапів самопізнавальної діяльності (схема нижче) дозволяє ефективно та динамічно пропрацювати власні недоліки та забезпечити якісні позитивні зміни характеру. Ця схема передбачає активну та ритмічну діяльність із саморозвитку (трансформації вчинків, слів, думок) людини за 7 етапами.

Правдива самооцінка та конструктивна самокритика допоможуть побачити в собі певну негативну рису (етап 1). Якщо водночас виникло відчуття засмученості чи невдоволеності собою, слід детально роздивитися, як ця риса проявляється у вчинках, словах, думках (етап 2). Правдивий погляд на свої недоліки формує бажання змінитися (етап 3), що переводить людину на етап 4 — моделювання нового образу поведінки, яке передбачає напружену розумову роботу з деталізації бажаних самозмін. Етап 5 вказує на необхідність упровадження створеної моделі в життя з обов’язковим наступним аналізом причин успіху чи невдачі (етап 6). Останній етап стає переходом до нового витка за цією ж схемою, але вже на наступній, більш високій сходинці індивідуального розвитку. Факт спірального розвитку слід сприймати не зі смутком, а з певним здивуванням, що поки не вдалося досягнути вершини у своєму самовдосконаленні.

Осмислення себе, прагнення сьогодні ставати кращим/-ою, ніж був/-ла вчора, демонстрація власним дітям гідного взірця для наслідування — завдання, гідне докладання щоденних зусиль. Звісно, якість життя здебільшого залежить від внутрішніх факторів — це можна відстежити в наведеній нижче формулі творення долі.

Почуття формуються через осмислення людиною емоцій, що в неї виникають. Так, якщо ви міркуєте позитивно, то навіть негативні емоції зумієте перевести у стримані, і так розвинете палітру дружніх почуттів. Якщо ж ви звикли осмисляти все в негативному ключі, і до цього додаються негативні емоції, то вас переповнюватимуть (а згодом — і руйнуватимуть) почуття відповідної якості. 

Почуття у поєднанні з бажаннями спонукають людину до певних вчинків. Дружні почуття, підсилені помірними бажаннями, можуть лягти в основу вчинка доброго, гідного. За цією ж логікою, почуття немиролюбні, злобні, посилені непомірними, егоїстичними бажаннями, обумовлять агресивні та не гідні людини вчинки. 

За здійснення благородних вчинків пам’ять налаштовується на фіксацію та відтворення потрібної миті позитивних спогадів, підказок, порад щодо вирішення актуальних проблем і завдань. Налаштована на таку ефективну роботу пам’ять із часом допоможе зміцнити характер добрий, працелюбний. Якщо ж пам’ять завантажена фактами поведінки ворожої, безвідповідальної, боягузливої, високомірної, вона сприятиме формуванню характеру конфліктного, егоїстичного, байдужого.
Отже, формулу можна доповнити:

Синергія дружніх почуттів, благородних вчинків і працелюбного характеру неодмінно прикрасить полотно щасливої долі людини, вповні проявивши спектр її особистісних досягнень.

Авторка статті: психологиня, експертка “Про.Світ” Анастасія Аносова
Матеріал підготувала: Ілона Денисенко