Особливості поновлення на роботі
Конституція України, зокрема стаття 43, гарантує, що держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Якщо працівника було звільнено без законної підстави або його незаконно перевели на іншу роботу, то він повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, про це зазначається у статті 235 Кодексу законів про працю України.
Орган, який приймає рішення щодо поновлення на роботі
Таким органом, який вирішує трудові спори, зокрема щодо звільнення і поновлення на роботі, є суд. У разі порушення своїх трудових прав, працівник може звернутися до місцевого загального суду за місцезнаходженням підприємства (установи, організації) або за зареєстрованим місцем проживання/перебування позивача. Позовну заяву працівник має подати протягом одного місяця з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, про це зазначається у статті 233 Кодексу законів про працю України.
Виплата працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зміна формулювання причини звільнення
Якщо суд виносить рішення про поновлення на роботі працівника, то він одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік (стаття 233 Кодексу законів про працю України).
Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, суд, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов’язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Відшкодування моральної шкоди
Постановою Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”) визначено поняття моральної шкоди – це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Якщо працівник зазнав моральних чи фізичних страждань, або зазнав інших негативних явищ через незаконне звільнення, окрім поновлення на роботі він може подати позов до суду про відшкодування моральної шкоди.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров’я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов’язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Виконання рішення про поновлення на роботі
Відповідно статті 235 Кодексу законів про працю України, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.