Відпустка в умовах воєнного стану

Надання відпусток в умовах воєнного стану регулюється Законом України від 15.03.2022 № 2136-IX ”Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану”.

Детальніше про особливості трудових відносин в умовах воєнного стану читайте в окремому розділі Довідника.

У період дії воєнного стану запроваджено обмеження щодо надання відпустки, а також щодо виплати компенсації за невикористані дні відпустки (стаття 12 Закону).

Особливості надання та обмеження відпустки

Під час дії воєнного стану роботодавець може надати такі відпустки:

• щорічна;
• без збереження заробітної плати;
• у зв’язку з вагітністю та пологами;
• для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Щорічна відпустка

Надання працівнику щорічної основної відпустки за рішенням роботодавця може бути обмежено тривалістю в 24 календарних дні за поточний робочий рік.

Якщо тривалість щорічної основної відпустки працівника становить більше 24 календарних днів, надання невикористаних у період дії воєнного стану днів такої відпустки переноситься на період після припинення або скасування воєнного стану.

Роботодавець може відмовити працівнику у наданні невикористаних днів щорічної відпустки.

У період дії воєнного стану не застосовуються норми частини сьомої статті 79, частини п’ятої статті 80 Кодексу законів про працю України та частини п’ятої статті 11, частини другої статті 12 Закону України “Про відпустки”.

У разі звільнення працівника у період дії воєнного стану, йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України “Про відпустки”.

Якщо працівник залучений до виконання робіт на об’єктах критичної інфраструктури, роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами, та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) (стаття 12 Закону).

Відпустка без збереження заробітної плати

На прохання працівника роботодавець може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України “Про відпустки”.

Якщо працівник виїхав за межі території України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець в обов’язковому порядку надає йому відпустку без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у заяві, але не більше 90 календарних днів, без зарахування часу перебування у відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, це передбачено пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України “Про відпустки” (стаття 12 Закону).

Відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами

На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв’язку з вагітністю та пологами тривалістю:

• до пологів – 70 календарних днів;
• після пологів – 56 календарних днів (70 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів), починаючи з дня пологів.

За бажанням жінки та у разі відсутності медичних протипоказань частина відпустки тривалістю 70 календарних днів, передбачена до пологів, може бути перенесена та використана жінкою частково або повністю після пологів, починаючи з дня пологів. При цьому загальна тривалість відпустки не може перевищувати сумарно 126 календарних днів (140 календарних днів – у разі народження двох і більше дітей та у разі ускладнення пологів) (стаття 17 Закону України “Про відпустки”).

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку

Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням матері або батька дитини одному з них надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів може надавати одному з батьків дитини частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.

Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

За бажанням матері, батька дитини або осіб, які фактично доглядають за дитиною, у період їх перебування у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома (стаття 18 Закону України “Про відпустки”).