Методи активного навчання

Методи активного навчання — це такі способи навчальної взаємодії, що активізують самостійність думок тих, хто вчиться, залучають їх до процесу вироблення інформації, формують систему ставлень, створюють атмосферу порозуміння та співпереживання, роблять дорослих учнів справжніми суб’єктами навчання.

Це навчання у процесі практики. Але це більше, ніж просто практика. Це навчання шляхом осмислення (рефлексії) власних дій. Коли ми діємо, ми можемо аналізувати те, що ми робимо і як ми це робимо, або не замислюватися над цим. Завдяки аналізу власних дій ми дізнаємося нове про себе та власну поведінку. Якщо ми діємо несвідомо, це означає, що ми не вчимося на власному досвіді. Спостерігаючи себе в діях, ми отримуємо інформацію не тільки про себе, а і про інших. Найціннішим в інтерактивному навчанні є обмін різним досвідом, відмінними поглядами, різним світосприйняттям. 

Усі учасники та учасниці взаємодіють одне з одним, обмінюються інформацією, аналізують, моделюють ситуації, спільно шукають шляхи розв’язання проблем. Інтерактивні методики дають змогу задіяти не тільки розум людини, а також почуття, емоції, вольові якості, творчість, таким чином у процес активного навчання включається потенціал цілісної особистості. 

Давайте ближче познайомимося з такими методами

Структурні вправи

Це техніки, які використовуються для розвитку ефективних групових процесів. Процеси, що розвиваються під час виконання цих вправ, дають групі змогу створити сприятливу атмосферу для навчання. Кожна із структурних вправ має своє місце в структурі заняття. 

«Вступ», «Правила», «Знайомство», «Очікування» – вправи, якими можна розпочинати заняття. Підсумками – завершується. Руханки (вправи на активізацію) проводяться протягом дня (після обіду або раніше, в залежності від потреб групи). 

Вправи-«криголами» або ж руханки – це вправи для «розігрівання», ті, що «підключають до роботи». Завдання цих вправ – спонукати людей до спілкування та роботи. Вправи-«криголами» використовуються для того, щоб зняти з людей напруженість, допомогти групі швидко пройти стадію формування, зробити комунікацію, слухання та обмін інформацією нормою навчання, створити атмосферу відвертості та співробітництва. Ці вправи можна використовувати для стимулювання групи, коли вона втомлюється. 

Вдала вправа може сприяти регенерації енергії для подальшої активності. Вправи-«криголами» мають бути цікавими, жвавими, оптимістичними, надійними, доступними, короткими. 

Мозковий штурм

Це один із простіших і водночас найефективніших методів роботи з групою, проводиться з ціллю зібрати якомога більше ідей за даною темою від усіх учасників за короткий проміжок часу. 

Важливо правильно сформулювати проблему у вигляді питання, щоб учасники/учасниці генерували свої пропозиції, відповідаючи на питання. На першому етапі всі бажаючі висловлюють будь-які думки з приводу рішення без жодних оцінок, обговорення або впорядкування. Учитель бере участь у генерації ідей, особливо коли пропозиції вичерпано. Висловлені ідеї записують на чистому аркуші фліп-чарту (плакаті, дошці). Учитель може повторити, уточнити формулювання для чіткішого, стислішого запису, але не змінюючи сутності сказаного, не наполягаючи на власному варіанті формулювання. 

Другий етап проведення мозкового штурму – обговорення, класифікація, відбір перспективних пропозицій. Підсумки можна провести як резюме мозкового штурму або зробити це, використовуючи методи аналізу, обговорення, або провести роботу в малих групах. 

Зазвичай мозковий штурм проводять у темпі, стисло. Ця техніка добре спрацьовує тому, що думки однієї людини нерідко стимулюють думки іншої, ідеї виникають одна за одною.

Перелік ідей використовується в подальшій роботі, яка може проходити у вигляді обговорення. 

Стимулювати вироблення ідей можна і в інший спосіб: записати кілька різних, але взаємопов’язаних питань з теми обговорення на окремих аркушах фліп-чартного паперу (або на папері плакатного формату) і розвісити їх на стінах аудиторії. Тоді учасники, пересуваючись по колу між цими аркушами, записують на них свої ідеї.

Види мозкових штурмів: 

•  «Зворотній», коли спочатку всі учасники пишуть результат проблеми, а потім засоби її вирішення;
•  «Обговорення постерів» – питання написані на окремих постерах і розміщені по всій кімнаті. Учасники підходять до них і записують свої думки;
•  «Карусель» – загальну тему ділять на кілька підтем. Учасники, яких об’єднали в групи, отримують одне із питань і записують свої відповіді. Потім групи обмінюються аркушами, де записані відповіді, і іншого кольору маркером дописують свої варіанти. І так поки кожна группа не отримає всі аркуші із питаннями.
•  «П’ять слів – три слова» – пропонуємо учасникам назвати 5 слів, що стосуються зазначеної теми, потім у парі чи трійці вони обирають лише 3 слова, які записують на ватмані.

Обговорення

Один з основних методів навчання, так як залучає учасників/учасниць заняття до активного обміну інформацією і досвідом. Під час обговорення максимально посилюється взаємодія в групі. 

Успішність застосування цього методу в більшості залежить від уміння вчителя ставити запитання для досягнення певної мети. Те, як учитель реагують на запитання та коментарі, є вирішальним у створенні конструктивної атмосфери. 

Ефективне обговорення може бути при умові наявності відкритих запитань. Відкриті запитання, як правило, починаються словами «що», «коли», «який», «чому», «як» тощо і не підводять до простої відповіді «так» чи «ні». Відкрите запитання стимулює самостійне мислення та обговорення. Краще, коли запитання короткі та конкретно сформульовані.

Учитель має бути уважними до всіх; обов’язково дякувати за запитання та висловлення, забезпечувати рівні можливості участі всіх; добудовувати неповні відповіді, додаючи коментарі й питаючи про згоду; переформульовувати, якщо є потреба; доповнювати власними аргументами; заохочувати менш активних учасників, підтримуючи їхню впевненість, пропонувати давати додаткові коментарі; зупиняти домінуючих (балакучих) учнів, запитуючи, що думають інші з цього приводу; уникати самим й не дозволяти групі давати оцінку думок інших; доброзичливо підтримувати, створювати невимушену атмосферу, звертатися до всіх з повагою.

Види обговорення:

•  «Картки відгуків» – коли учасники письмово подають свої думки стосовно певного питання;
•  «Голосування» – учитель готує перелік питань і відповідей, а учні голосують за ту відповідь, яка їм близька.
•  «Предмет-стимул» – учасники мають дати коротку відповідь на запитання. «Предметом-стимулом» служить м’яч чи інший предмет, який передають від учасника до учасника.
•  «Акваріум» – формується 2 кола: зовнішнє, яке рухається і внутрішнє. Учасники обговорюють задану тему, рухаючись в колах.
•  «Правда – неправда» – вчитель готує перелік тверджень, а учні визначають істинність даного твердження.
•  «Активні дебати» – учитель підбирає твердження, які є контроверсійними. Учасники об’єднуються в 2 групи: «за» і «проти», та записують свої думки стосовно запропонованих тем.

Сильні сторони	• проста і ефективна процедура • інтерактивність
Підводні камені	• часто проводиться неякісно
Застосування	• діагноз проблеми • створення колективу (команди) • творче мислення
Рівень залученості учасників	високий
Чисельність групи	10 осіб і більше

Інформаційне повідомлення 

Невелика за обсягом теоретична інформація дає змогу учням сформувати певну структуру, в яку вони закладатимуть свої ідеї, узагальнюватимуть досвід. Інформація має підкріплюватися достатньою кількістю ілюстрацій, прикладів. Говорити треба простою і зрозумілою мовою, недовго. Важливо не перетворювати викладення матеріалу на лекцію, а намагатися залучати всіх членів групи до обговорення основних моментів запропонованої теорії. 

Міні-лекції 

Міні-лекції відрізняються від повноформатних лекцій значно меншою тривалістю. Зазвичай міні-лекції не перебільшують 10–15 хвилин і використовуються для того, щоб стисло донести нову інформацію; розповісти, як виконувати певні дії, що їх згодом опановуватимуть самі учасники в ході практичних вправ; підсумувати результати роботи малих груп для всього класу.

Міні-лекції часто застосовуються як частини цілісної теми, яку не бажано викладати повноформатною лекцією. Між такими лекціями застосовуються інші форми й методи навчання: періоди запитань – відповідей, вправи на перевірку засвоєння матеріалу, руханки, робота в складі малих груп тощо.

«Конспекти записів» – даємо учням роздатковий матеріал, де вони залишають свої короткі записи під час інформаційного повідомлення.

«Карта думок» або «Павутинка» – учні записують в центрі аркуша ключове слово, а потім навколо нього інші, які з ним пов’язані.

«Зигзаг» – кожний учасник малої групи отримує теоретичний матеріал, в якому він стає експертом. Учасники збираються з іншими і обговорюють той самий матеріал, поки всі групи не познайомляться із теоретичним блоком.

«Команди, що слухають» – групи отримують завдання, які мають виконати.

Команда	Роль	Завдання
1.	Задавати питання	Після лекції задавати щонайменше 2 запитання.
2.	Погоджуватися	Після лекції зазначити, з якими ідеями, думками ваша команда погоджується і пояснити чому.
3.	Не погоджуватися	Після лекції зазначити, з якими ідеями, думками ваша команда не погоджується і пояснити чому.
4.	Надавати приклади	Надавати конкретні приклади лекційному матеріалу.

Сильні сторони	• високий контроль часу і змісту • корисна для більшості груп
Підводні камені	•відсутність інтерактивності • низький рівень запам’ятовування матеріалу
Застосування	широке коло тем
Рівень залученості учасників	низький
Чисельність групи	довільна

Робота в колі

Це є навчальний метод, коли вся група обговорює ідеї чи події, що стосуються певної теми. Робота в колі починається за правилом добровільності і проводиться структуровано (говорять всі по черзі, по колу) чи не структуровано (за бажанням). При роботі учасники мають рівні можливості говорити і бути почутими. Коло має бути правильної форми і замкненим. Це забезпечує відчуття цілісності та захищеності. 

Учитель при цьому також має сидіти в колі.

Сильні сторони	• рівні можливості для висловлення власної думки • фасилітація учителя
Підводні камені	• деякі учні можуть соромитися говорити на велике коло • невисокий темп роботи
Застосування	широке коло тем
Рівень залученості учасників	середня
Чисельність групи	довільна

Робота в малих групах

Дає змогу всім учасникам/учасницям діяти, практикувати навички співробітництва, міжособистісного спілкування. Цей метод доцільно використовувати для підвищення активності групи, якщо треба розв’язати завдання, з яким важко впоратися індивідуально, і якщо наявні ресурси для взаємного обміну. 

Малі групи можуть складатися з 2 до 7 осіб. У більшої за кількістю малої групи збільшується діапазон можливостей, досвіду та навичок учасників/учасниць, але існує ймовірність нерівної участі в роботі. Менші групи уможливлюють ефективнішу роботу кожного/кожної, залучаючи їх до обговорення та обміну досвідом. 

Робота малих груп завершується презентацією колективної роботи та обговоренням її результатів. Чим меншою є кількість членів групи, тим менше часу відводять на роботу в групі. Але чим більше створено груп, тим більше часу знадобиться на презентацію результатів групової роботи.

Робота в парі – високий рівень обміну інформацією та менше розбіжностей. Співрозмовники не завжди знаходять спільне рішення.

Група з трьох осіб – такі групи є найстабільнішими, в них легше долаються розбіжності. Може виникати ситуація стримування слабшого члена групи.

Група з чотирьох осіб – у групах з парною кількістю учасників розбіжності долати складніше. Є можливість зробити внесок у роботу групи.

Група з п’яти осіб – кількість учасників достатня для обговорення різних поглядів та продуктивного обміну інформацією. Більшою є ймовірність того, що ніхто не залишиться в меншості сам.

Група з понад п’яти осіб – активні члени групи часом не дають пасивним членам висловитися. 

Існує безліч способів об’єднання в малі групи:

• можна попросити учасників розрахуватися, використовуючи назви квітів, місяців, річок, тощо. Однакові назви створюють одну малу групу, інші назви – іншу групу і так далі;
• можна розподілити на групи за бажанням учасників. У такому разі може бути нерівномірна кількість осіб у групах. 

Під час тренінгу склад груп може зберігатися стабільним, а може змінюватися як за складом, так і за кількістю. Зміна складу дає змогу всім попрацювати з різними людьми, ближче познайомитися, обмінятися досвідом. Стабільний склад груп необхідно зберігати, коли робота в малих групах здійснюється над заданою проблемою, ситуацією або завданням, специфічними для кожної малої групи впродовж заняття або певної його частини. Це дає можливість кожній малій групі розвивати стратегії, заглиблюватися у проблему, поетапно опрацьовувати завдання. Під час презентації пропоновані рішення кожної групи можуть доповнюватися пропозиціями членів інших малих груп. 

Рекомендації:

• розподіліть учасників на групи та вкажіть місце для кожної групи. Коли групи займають свої місця, чітко сформулюйте завдання (можна роздати завдання у письмовому вигляді);
• запитайте, чи всі зрозуміли поставлені завдання; 
• попередьте про те, що після виконання групової роботи відбудеться презентація результатів у загальному колі. Група сама має визначити, хто буде презентувати виконане завдання; 
• надайте інформацію про час роботи в малих групах; 
• пам’ятайте, що робота в малих групах НЕ має бути затягнутою. Головна мета такої роботи – стимулювати до думання на задану тему. Якщо буде забагато часу, група буде відволікатися на сторонні розмови; 
• роздайте групам великі аркуші паперу та маркери для підготовки презентації; 
• під час роботи можна підходити до кожної групи, щоб мати впевненість, що група зрозуміла завдання і працює;
• за 1-2 хвилини до закінчення терміну роботи повідомте групам, скільки у них залишилося часу. 

Сильні сторони	• включеність у роботу усіх учасників • різносторонній розгляд питань • розвиток навичок спілкування і співробітництва
Підводні камені	• у групі хтось може перехопити лідерство і не дати іншим учасникам висловити свою думку • група може не зрозуміти зміст завдання і не виконати його
Застосування	широке коло тем
Рівень залученості учасників	високий
Чисельність групи	від 2 до 7

Ігри

Моделюючі ігри 

До типових належать ігри, що моделюють прийняття рішення в умовних ситуаціях: корабельна катастрофа, безлюдний острів, експедиція на іншу планету, переїзд до іншої країні тощо. Буває, що пряма імітація робочої ситуації не допомагає, а заважає – учасники починають міркувати про те, «як насправді буває», відтворювати звичні дії, навіть коли вони неефективні. 

Модель – умовна заміна реальності, в якій ми зберігаємо обрані риси, суттєві для нас. Моделюючі ігри ґрунтуються на заміні реальності узагальненою, а іноді надзвичайно умовною моделлю. Умовність моделей дає змогу віддалитися від реальності, тоді як закладена в моделі структура дій уможливлює ефективне відпрацювання способів дій та навичок.

Імітаційні (ділові) ігри 

Імітація за умов бізнес-середовища дістала назву «ділові ігри». В центрі ділової гри-імітації часто є структура функціональних зв’язків в реальному світі: організації, бізнес-середовищі тощо.

Такі ігри дають можливість:

• зображати основні риси робочої реальності;
• відтворювати реальні ділові ситуації;
• відпрацьовувати функціональні взаємодії.

На відміну від рольової гри імітація не припускає занурення в роль. Людські взаємодії радше прораховуються й обмірковуються, ніж «проживаються». Імітаційні (ділові) ігри ставлять учасників в обставини, що потребують оперативних рішень. Ланцюжок рішень формує маршрут участі людини в імітаційній грі. 

Рольова гра 

Це «драматизована» форма ситуації, в якій групи розігрують проблеми людських відносин у світлі попередньо вивчених принципів.

Основна риса гри – це умовність дій, що робить заняття жвавим і захоплюючим. Завдання гри спрямоване на розвиток навичок та відносин, а не на знання. Рольові ігри сприяють розвитку навичок критичного мислення, розв’язанню проблем, відпрацюванню різних варіантів поведінки в проблемних ситуаціях, вихованню розуміння та емпатії до інших людей. Учні мають можливість через гру краще зрозуміти власні дії у реальному житті, при цьому не відчуваючи страху за наслідки помилок. Важливе місце належить діагностиці й оцінюванню ефективності (обговорення) самого процесу гри. Учасники проходять весь цикл природного засвоєння нового досвіду згідно з теорією Колба. Це робить гру особливо ефективним методом навчання.

Рольова гра базується на розігруванні умовної ролі та дає можливість:

• дослідити власну звичну поведінку;
• вийти за межі звичних поведінкових шаблонів;
• засвоїти дії, необхідні в життєвих ситуаціях.

Під час заняття ми намагаємося наблизити умовність до реальності: сюжет та ролі беруть з типових життєвих ситуацій. Використання відеозйомки посилює навчальний ефект рольової гри. Рольова гра дозволяє побачити і зафіксувати не тільки образ дій, а й ставлення людини до того, як вона діє. Як відомо, «зсередини» ми сприймаємо себе інакше, ніж збоку. Аналіз рольової гри дає можливість підняти на поверхню звичні стереотипи власних дій, замислитися над тим, наскільки вони виправдані. Такий вплив має назву проблематизація, вона підвищує готовність до перегляду та перебудови поглядів і ставлень. Рольова гра з відпрацюванням дій дає можливість закріплювати бажані навички. Іноді проблематизація та відпрацювання дій становлять зміст двох послідовних етапів рольової гри.

Рекомендації до вибору ситуації рольової гри:

• реалістичність;
• безпечність для учасників/учасниць; 
• бути знайомою й доступною для учасників;
• реальні характери ролей;
• учасники/учасниці входять у роль та «проживають» ситуацію.

Етапи проведення рольової гри

Цей план має умовно-рекомендаційний характер, адже весь процес проведення рольової гри може бути більшою чи меншою мірою деталізований.

1. Фокусування. Концентрація уваги, мотивування активної участі, пояснення цілей гри.
2. План та правила гри. Пояснення, яким чином буде відбуватися гра, основні завдання та функції, відведений час на етапи проведення гри. Роз’яснення, чому не слід вживати власні імена в ході гри. Якщо заплановано, що не всі беруть участь у рольовій грі, треба пояснити завдання спостерігачам. Спостерігачі не втручаються в дії, їхнім завданням є занотовування перебігу гри з подальшим коментарем.
3. Розподіл на групи. Розподіл та визначення завдань кожній групі.
4. Розподіл ролей. Розподіл ролей група здійснює самостійно або це робить вчитель. Ролі можуть бути підготовлені, кожна роль може мати опис, що надається учасникам. Можливий варіант, коли група, виходячи з визначеної ситуації, сама розподіляє ролі та їхні завдання. 
5. Підготовка до гри. Групам надається час для осмислення одержаного завдання, включення у проблему, підготовку стратегії проведення гри. 
6. Рольова гра. Проведення рольової гри може відбуватись одночасно в усіх групах за умови, що частина групи виконує роль спостерігача. Рольову гру можна проводити групами по черзі, якщо спостерігачами виступають решта учасників/учасниць заняття. 
7. Зворотний зв’язок. Обговорення гри можна провести у два етапи: спочатку рольовий зворотний зв’язок, а потім діловий зворотний зв’язок. Під час рольового зворотного зв’язку учасники коментують те, що відбувалося, не виходячи зі своїх ролей. Після цього етапу вони виходять з ролей (вихід з ролі є обов’язковим етапом. Тут учасники можуть вголос промовити «Я більше НЕ *назва ролі*, я – *називають своє ім’я*») і говорять про власні почуття та думки. Проводиться обговорення в загальному колі. До учасників рольової гри звертаються на «ви», а не «він/вона». Для зворотного зв’язку використовують умовні преференції, пропонують альтернативу (наприклад, «Я думаю, було б ефективніше, якби ви …»).

Найбільш цінним етапом у плані навчального ефекту та найтривалішим за часом є зворотний зв’язок. Щоб плідно обговорити дії учасників рольової гри, необхідно ретельно планувати час для кожного з етапів. Обговорення має тривати не менше третини часу, призначеного для вправи.

Сильні сторони	• привабливість • розвиває емпатію
Підводні камені	• може бути занадто жартівлива • учасники/учасниці часто соромляться виступати
Застосування	• міжособистісні (інтерперсональні) навички • унаочнення певної ситуації
Рівень залученості учасників	високий для учасників гри, середній – для спостерігачів (якщо такі є)
Чисельність групи	до 8-ми осіб (в малій групі)

Навчання на прикладі (кейс)

Це навчання на прикладі ситуації (випадку). Стисло написані, практичні і реалістичні кейси спонукають до обмірковування, аналізу, обговорення і щирих спроб знайти розв’язання проблеми. Кейси допомагають учасникам/учасницям застосувати теоретичні знання до ситуацій реального життя, а також стимулюють інтерес та увагу.

Рекомендації:

• підготуйте приклад (випадок), відповідно до потреб заняття; 
• добре володійте інформацією і фактами з кейса;
• майте заздалегідь підготовлені питання, щоб керувати обговоренням під час аналізу фактів учнями;
• зведіть у таблицю з’ясовані під час обговорення дані;
• заохочуйте різноманітні думки для дослідження альтернативних рішень;
• при підведенні підсумків обговорення кейсу, будуйте логічні зв’язки, пов’язані з предметом вивчення.

Позитивні сторони	стимулює реальні підходи до роботивідсутній елемент ризику
Підводні камені	підготовка вимагає багато часувтрачає вірогідність, якщо тема відірвана від реаліїв групи
Застосування	широке коло тем
Рівень залученості учасників	середній, якщо обговорення кейсу відбувається у загальному колі; високий, якщо учасники для обговорення кейсу/-ів об’єднані у малі групи
Чисельність групи	уся група або малі групи

Матеріал підготовлено за виданням:

Посібник для тренерів з проведення просвітницьких занять із населенням щодо питань репродуктивного здоров’я і планування сім’ї / Кенней А. М., Литвинова Т. , Карбовська Н. , Голоцван О. 2009. 139 с. URL: https://pedagogy.lnu.edu.ua/wp-content/uploads/2019/09/Posibnyk-dlia-treneriv_2009.pdf. Дата звернення: 30.09.2024