Психосоціальна підтримка дітей в умовах війни

Щоденні повітряні тривоги, переживання за близьких і рідних, котрі у війську, інші численні ситуації небезпеки, викликані війною, «вимикають» наших дітей з освітнього процесу. І педагоги, і батьки бачать це щодня.   

Тому увага до психоемоційного стану дітей, до їхньої ресурсності є не просто важливою, а необхідною умовою продовження навчання в умовах війни. А саме навчання виступає рятівною рутиною (повсякденним обов’язком), яка насправді допомагає справлятися з шаленим тиском війни і дітям, і їхнім батькам, і вчителям. 

Для того, щоб забезпечити учням вчасну і потрібну психосоціальну підтримку, педагогам потрібно уважно спостерігати за їхньою поведінкою, спілкуватися з ними, цікавитися їхніми справами та відмічати динаміку змін (адже діти найчастіше про свої проблеми сигналізують не словами, а зміною поведінки, скаргами на погане самопочуття тощо). У разі, коли помічені певні зміни, діяти потрібно швидко: запитати саму дитину, чи потрібна їй допомога та запевнити, що вона не сама буде справлятися зі своїми складними станами, поговорити з батьками, проінформувати шкільного психолога, запитати у колег, чи помітили вони ці зміни.

Що ж може побачити вчитель, спостерігаючи за учнем?

Наприклад, зміни в емоційній сфері, як от:

• зниження контролю емоційних проявів, різкі зміни настрою;
• надмірну збудженість або загальмованість;
• переважання злості, роздратування, тривоги, страху.

Типові зовнішні ознаки, на які варто звертати увагу:

• неохайний одяг/ нехтування гігієною чи навпаки надмірна увага до свого зовнішнього вигляду;
• надмірна ізольованість чи постійна потреба в увазі;
• втома/виснаженість/безініціативність чи надмірне збудження/хаотична рухливість.

Когнітивні зміни, які проявляться:

• проблемами з концентрацією уваги, мисленнєвими процесами;
• послабленням пам’яті;
• зниженням успішності навчання.

Також учень чи учениця можуть виявляти агресивну поведінку, яка раніше для нього чи неї була нетиповою, можуть з’явитися проблеми в комунікації, стане помітною байдужість до того, що раніше було цікавим тощо. 

Під час розмови дитина може поділитися, що погано спить, поскаржитися на головний біль чи біль у животі, а в їдальні вчитель побачить, що дитина зовсім не їсть.

Звичайно, ці ознаки не є вичерпними, оскільки кожна дитина травматичні події переживає по-своєму. На це впливає вік, індивідуальне сприйняття, захищеність у психологічному плані, стійкість до стресу. Тому прояви травм війни в дітей можуть різнитися. Наше завдання — перебуваючи поруч із дітьми, побачити і почути ці прояви, та запустити сигнал про необхідність підтримки у шкільну екосистему, яка може підключитися, в залежності від потреб дитини, на першому чи другому  рівні інтервенцій (втручань, які сприяють конструктивним змінам), відповідно до нижченаведеної піраміди.

Ключовим принципом побудови піраміди інтервенцій є те, що інтервенції кожного рівня передбачають різний зміст підтримки, в залежності від того як людина переживає надзвичайні події. 

На першому рівні (базові послуги і безпека) надається допомога та підтримка, що встановлює та відновлює почуття безпеки та задовольняє базові фізичні потреби. Тут перебувають ті діти і дорослі, які потребують мінімальної підтримки у форматі інформування та щоденного піклування. У такому разі вони зможуть самостійно подолати наслідки кризової події. 

Оскільки більшість часу дитина перебуває в школі, класі, то піклування й інформування, які надає вчитель, стануть допоміжними інструментами у швидкому відновленні. 

Тут ми пояснюємо дітям, що сталося, з’ясовуємо, як саме це на них вплинуло, які наслідки можуть бути (здійснюємо психоедукацію). Важливо дозволяти дитині виявляти почуття, а не закорковувати їх. 

На цьому рівні підтримки варто використовувати такі екологічні фрази підтримки:

• «Те, що ти плачеш (сумуєш, боїшся…), це нормально, бо ситуація, в якій ти опинився(-лась), є НЕнормальною». 
• «Ти не самотній/я. Я поруч».
• «Ти сильна і смілива дитина».
• «Я знаю, що війна може лякати. Ти можеш поговорити зі мною про свої почуття / те, що тебе хвилює».
• «Я хочу тебе підтримати».
• «Я вірю, що ти можеш подолати труднощі».
• «Ти важлива/ий для мене і для нашого класу».
• «Я радий/а, що ти навчаєшся в моєму класі».
• «Не бійся просити про допомогу, коли вона тобі потрібна».
• «Ти можеш звернутися до мене в будь-який час».
• «Я вірю в тебе і твої можливості».

Пластичність дитячої психіки та підтримка важливих дорослих допоможуть більшості дітей швидко відновитися і жити нормально.

На другому рівні (підтримка громади і сім’ї) піраміди забезпечується підтримка на рівні сім’ї або певної соціальної групи (у нашому випадку мова йде про групи, до яких включена дитина у шкільному середовищі). Інтервенції (заходи) другого рівня мають бути спрямовані на підтримку контактів і зв’язків між дітьми та дорослими, завдяки яким дитина відчуває власну приналежність до групи, громади, культури, а значить може використовувати ресурс підтримуючих стосунків з людьми, що допомагає прожити складні події життя.

Вчитель може запропонувати учням, які потребують інтервенцій цього рівня зібратися й обговорити важливі для кожного питання. Краще працювати з однорідними (гомогенними) групами. Наприклад, із тими, хто був під окупацією, або з тими, хто перебував під обстрілами, чи з тими, хто втратив когось із рідних. 

Залучення практичного психолога та соціального педагога посилить вплив і пришвидшить процес відновлення.

Під час надзвичайних подій може бути порушене нормальне функціонування родини (через переміщення, втрату житла чи когось з членів родини тощо), що проявиться у погіршенні порозуміння і внутрішньосімейних комунікаціях, появі суспільних страхів та недовіри. Тому може бути так, що підтримки буде потребувати і родина учня чи учениці. Школа може залучити таку родину до волонтерських проєктів, організувати виховний захід із залученням батьків, запропонувати активізацію соціальних зв’язків, наприклад, через жіночі організації та молодіжні клуби.

Інтервенцій третього рівня (цільова неспеціалізована підтримка) потребує значно менша кількість дітей та дорослих. Їм необхідні додаткові, більш цільові індивідуальні чи групові  інтервенції – заходи з неспеціалізованої, але сфокусованої підтримки, яка надається тоді, коли підтримка попередніх рівнів була недостатньою для подолання наслідків травматичних, стресових подій і у дітей сильніше впродовж тривалого часу виражаються наслідки такого травмування на рівні поведінки, погіршення навчання тощо.  Цей рівень також може включати першу психологічну допомогу (ППД), базові послуги у сфері психічного здоров’я, які надають працівники первинної ланки медико-санітарної допомоги, базові консультації фахівців соціального захисту тощо.

На цьому рівні краще працювати у складі мультидисциплінарної команди, поєднуючи зусилля. Вчитель створює відчуття безпеки та підтримки під час уроків, практичний психолог діагностує й опрацьовує психотравмувальний досвід, соціальний педагог допомагає сім’ї повернутися до нормального функціонування. Малювання, творчість, складання розповіді, створення книжки – прості і дієві інструменти, які допоможуть дитині відновитися. Повноваження та можливості освітян завершуються на цьому рівні піраміди.

На четвертому рівні (спеціалізовані послуги) перебувають ті, кому буде потрібна спеціалізована допомога. Такий рівень допомоги надають лікарі-психіатри та психотерапевти. Це додаткова підтримка, якої потребує невеликий відсоток постраждалого населення, додатково до попередніх видів підтримки і надається тоді, коли потреби цих осіб перевищують обсяг та можливості послуг третього рівня цільової неспеціалізованої підтримки. За результатами світових досліджень, приблизно 9% хлопців (чоловіків) та 18% дівчат (жінок) не зможуть самостійно подолати наслідки психотравмувальної ситуації та будуть вимушені звернутися по допомогу до фахівців. 

Надзвичайно важливо вибудовувати власну здатність витримувати переживання свої та інших, щоб надалі бути підтримкою в складних життєвих ситуаціях тим, хто цього потребує. Ми маємо навчитися: слухати, коли діти нам говорять про свої емоції та почуття, і не намагатися їх перервати, дати договорити до кінця. Також нам потрібні сили і для надання підтримки — вираження небайдужості, співчуття, створення приємних подій і ситуацій успіху тощо.

Утім важливо пам’ятати, що перший і найбільш значущий протективний фактор у важких умовах — це спільнота. І за добре побудованої підтримувальної системи відносин у шкільній екосистемі, спеціалізована допомога фахівців буде потрібна лише в окремих випадках.