Назад до Корисних матеріалів
психосоціальна підтримка
20.08.2026
Педагогічні працівники
~ 14 хв.

Що ви посадите у свій горщик цього навчального року?

Кінець серпня — особливий час для кожного педагога та педагогині.

Ще трохи — і шкільні подвір’я наповняться дитячими голосами, у календарі з’являться перші наради, уроки, знайомства, виклики, нові ідеї. Ми готуємо кабінети, переглядаємо плани, добираємо матеріали. Але серед усіх цих приготувань рідко звертаємося до самих себе:

А що цього року хочу виростити саме я?

  • Можливо, більше внутрішнього спокою.
  • Можливо, довіру у класі.
  • Відчуття професійної впевненості.
  • Натхнення.
  • Сміливість експериментувати.
  • Баланс між роботою та особистим життям.
  • Або просто більше радості від щоденних зустрічей із дітьми.

Кожен навчальний рік схожий на новий сезон у саду. Ми не можемо посадити все одночасно. Але можемо свідомо обрати, про що будемо дбати найбільше. Адже саме те, що отримує нашу увагу, з часом приносить плоди.

Саме з цієї ідеї народилася наша майстерка «Сад турботи».

Ця історія почалася восени 2025 року на Всеукраїнському форумі «Простір довіри у школі». Саме там, авторка вправи, Тетяна Луговська, заступниця голови з питань моніторингу та оцінки ГО «Про.Світ», уперше запросила учасників посадити не просто насіння, а власну потребу.

Ми не очікували, що ця вправа так сильно стане до вподоби освітянам. Уже після форуму учасники почали надсилати фотографії своїх горщиків із першими паростками, ділитися історіями про те, як продовжують доглядати рослини вдома або в школі, а згодом — і власними варіантами використання цієї техніки.

Чому саме насіння?

Насіння нічого не вимагає негайно. Воно не поспішає. Воно знає, як рости. Йому потрібні лише відповідні умови.

Так само відбувається і з нашими потребами. Вони є всередині нас і зростають тоді, коли ми починаємо про них дбати. 

Коли людина усвідомлює свою потребу, знаходить для неї місце та робить хоча б один маленький крок назустріч, вона поступово повертає собі відчуття опори, внутрішнього ресурсу й відповідальності за власне життя.

Як проходить майстерка

1. Уявити свій внутрішній сад та знайти там місце, де зараз бракує життя

Учасники уявляють свій внутрішній сад і ставлять собі кілька запитань:

  • Чого мені зараз найбільше бракує?
  • Що потребує моєї турботи?
  • Що я постійно відкладаю для себе?

Наприкінці кожен формулює свою потребу одним словом або короткою фразою.

2. Обрати своє насіння

Момент вибору насіння часто стає одним із найемоційніших у майстерці. Саме тут абстрактна потреба поступово знаходить свій образ.

Після того як учасники визначили свою потребу, починається знайомство з насінням. Цей етап можна провести по-різному — залежно від формату групи та задуму ведучого.

Перший варіант — запропонувати учасникам ознайомитися з добіркою «Потреби людини та їх символізм у насінні». У ній кожній потребі відповідають різні рослини. Наприклад, сонях може символізувати надію, лаванда — спокій, духмяний горошок — довіру та близькість, квасоля — віру у власні сили й відчуття «Я можу», а незабудка — важливі зв’язки та належність. Після цього учасники обирають насіння, яке найбільше відповідає їхній потребі.

Інший варіант — більш інтуїтивний. На столі розкладене різне насіння, і кожен спочатку обирає те, яке найбільше відгукується саме зараз, без пояснень і без пошуку правильних відповідей. А вже після вибору знайомиться із символічним значенням обраної рослини. Дуже часто саме цей момент стає несподіваним відкриттям: інтуїція ніби підказує те, що людина ще не встигла усвідомити.

Обидва варіанти працюють однаково глибоко. У першому людина йде від своєї потреби до символу, у другому — від символу до усвідомлення потреби.

Для цієї частини вправи ми підготували два авторські матеріали, які можна використовувати як під час майстерки, так і після неї.

Перший — «Потреби людини та їх символізм у насінні». Це своєрідний навігатор, який допомагає знайти символічний зв’язок між внутрішнім станом людини та конкретною рослиною. 

Другий матеріал — «Рекомендації з догляду за насінням». У ньому ми поєднали символіку кожної рослини з практичними порадами щодо її вирощування: коли і як сіяти, скільки потрібно світла, як поливати та доглядати за майбутнім паростком.

3. Створити умови для росту

Після того, як учасники обрали своє насіння, вони починають досліджувати свою потребу через чотири запитання:

  • Яке сонце потрібне моєму насінню? (Що мене надихає?)
  • Яка вода потрібна? (Що підтримує?)
  • Який ґрунт допоможе росту? (Які умови або середовище потрібні?)
  • Які бур’яни заважають? (Що виснажує або стримує?)

Особливою частиною вправи стає невеликий ритуал. Кожен та кожна записують на папірці те, від чого готові відмовитися заради свого росту: зайвий контроль, поспіх, почуття провини, звичку відкладати відпочинок, страх помилитися… Папірець занурюють у землю зі словами: «Щоб проросло щось нове, потрібно позбутися старого. І навіть те, що віджило, може стати гумусом для нового життя».

4. Посадити насіння і зробити горщик своїм

Перед посадкою учасники кілька хвилин тримають насіння у долонях, спостерігають за своїм диханням і уявляють, як воно поступово набирає сили та проростає.

Після цього висаджують його у власний горщик.

А далі починається дуже тепла й творча частина майстерки. Кожен та кожна може зробити свій горщик особливим: прикрасити його наліпками, декоративними стрічками чи нитками, намалювати візерунки, кольори або символи, що асоціюються з його потребою. 

На стрічках або дерев’яних шпажках із прапорцями учасники залишають своєму насінню послання:

  • «Я дозволяю тобі рости»
  • «Тут безпечно проростати»
  • «Я буду піклуватися про тебе»
  • «Твій час настав»

Хтось пише на горщику слово, яке хоче виростити у своєму житті, хтось — коротку надихаючу фразу або нагадування собі.

Таке оздоблення — це ще один спосіб сказати про свій намір, зробити його видимим і перетворити звичайний горщик на особистий символ власного наміру, який після майстерки залишиться поруч як маленьке щоденне нагадування про власну потребу та турботу про себе.

Кожен горщик виходить унікальним. Для когось він стає символом спокою, для когось — сміливості, віри в себе чи нових починань. 

5. Зробити перший крок

Наприкінці вправи кожен і кожна завершує речення: «Щоб моє насіння росло, я готовий (готова)…».

Важливо, щоб це був не великий план на майбутнє, а одна маленька реалістична дія, яку можна зробити вже найближчими днями.

І завершується вправа теплими побажаннями одне одному: «Я бажаю, щоб твоє насіння…». Ці слова часто створюють атмосферу довіри, яка залишається з учасниками ще надовго.

6. Насолоджуємося результатом

Найбільше нас тішить те, що для багатьох учасників майстерка не завершилася в день її проведення. Через кілька тижнів ми почали отримувати фотографії перших паростків. Разом із ними приходили повідомлення про маленькі зміни, нові звички, сміливі рішення, про уважніше ставлення до себе й до інших.

Ці світлини — найкраще нагадування про те, що навіть маленьке зернятко за належної турботи обов’язково починає рости.

Цю техніку можна використовувати набагато ширше

Хоча ми створювали цю техніку для роботи з власними потребами та ресурсами, згодом побачили, що метафора насіння чудово працює в найрізноманітніших темах.

Наприклад, можна запропонувати учасникам посадити:

  • свою мрію або довгострокову ціль;
  • професійний намір на новий навчальний рік;
  • нову педагогічну практику, яку хочеться виростити;
  • цінність класу або педагогічної команди;
  • спільну мрію колективу;
  • рису характеру, яку хочеться розвивати;
  • сімейну традицію;
  • проєкт, який тільки народжується;
  • відновлення після складного періоду;
  • вдячність або надію;
  • дружбу, взаємопідтримку чи довіру в новому класі.

Особливо цінно для нас те, що учасники майстерок почали самостійно творчо адаптувати вправу до власних потреб і контекстів. Наприклад, для своїх класів, педагогічних команд, батьківських зустрічей, психологічних груп і навіть екопросторів. 

Під час батьківських зборів у шостому класі педагогиня запропонувала батькам зовсім інший фокус роботи. Замість того щоб досліджувати власні потреби, кожна мама написала на своєму горщику або стаканчику продовження фрази про те, що вона хотіла б зберегти, віднайти, зміцнити чи покращити у стосунках зі своєю дитиною. Потім кожна обрала насіння, яке символізувало цей задум, і посадила його. Так розмова про взаємини стала дуже особистою, теплою й водночас практичною.

Ще одна цікава трансформація народилася під час роботи на форумі в Рівненській області. Там учасники працювали не з потребами, а зі своїми тривогами та внутрішньою стійкістю. Вони символічно «віддавали» землі зайву напругу, закопуючи записані переживання й довіряючи землі те, що вже не хотіли носити із собою. Висаджуючи насіння, учасники брали на себе відповідальність плекати власний внутрішній стан так само дбайливо, як доглядатимуть за майбутнім паростком. Згодом ці маленькі вазони стали для них справжніми «живими барометрами стійкості» — щоденним нагадуванням про турботу, відновлення та власні ресурси.

Саме такі історії переконують нас, що змінюється лише тема, а сама логіка вправи залишається незмінною: усвідомити, що хочеться виростити, обрати символ свого наміру, зрозуміти, які умови потрібні для його зростання, і зробити перший маленький крок.

На завершення

Новий навчальний рік неодмінно принесе багато несподіванок. Будуть дні, коли все вдаватиметься легко, і дні, коли захочеться зупинитися й перепочити.

У такі моменти варто згадати про маленький горщик із насінням.

Воно не проростає за одну ніч. Воно не поспішає. Воно просто день за днем робить свою непомітну роботу.

Так само зростають і наші внутрішні ресурси. Не від великих рішень, а від маленьких регулярних кроків, уважності до себе та турботи, яку ми дозволяємо собі отримувати.

Тож перед початком цього навчального року запитайте себе: Яке насіння я хочу посадити сьогодні, щоб наприкінці року з вдячністю побачити його плоди?

І нехай, якою б не була ваша відповідь, вона знайде родючий ґрунт.

Бережіть своє насіння. Воно знає, як рости.