Тези вебінару-практикуму від Віти Москаленко «Ключі моєї сили: зберегти себе у часи війни»
«Ті, хто працює у професіях типу «людина-людина», це люди, які націлені багато віддавати, дбати про потреби інших. І тому сьогодні дуже хочеться зробити щось для вас, педагогів, які щодня знаходяться біля наших дітей, вкладаючи частинку себе у наше майбутнє», – такими словами Віта Москаленко, психологиня, арт-терапевтка, керівниця волонтерського проєкту «Toy Therapy Room», розпочала практикум для освітян, які взяли участь в освітньому двизі «Незламні, коли разом».
Нижче пропонуємо кілька важливих тез з цієї зустрічі, а також вправи, які стануть у нагоді, як в роботі з учнями різного віку, підтримці колег, так і для швидкої саморегуляції та самопідтримки.
У назві практикуму «Ключі моєї сили» – закладена потужна метафора ключів, які символізують змогу відкрити важливі двері, знайти вихід, щоб опинитися у безпеці тощо.
Ключі у даному випадку є метафорою, образом того, що завжди з нами, того, що допомагає нам тримати контроль за процесами свого життя. Буває і так, що ми дістаємо з шухляди чи знаходимо на горищі старі ключі, які відкривають двері до спогадів, дорогих нашому серцю. А буває, що відбуваються зміни і в житті з’являється щось нове і ми, наприклад, отримуємо ключ від нового кабінету чи автівки, і це стає символом опанування нової ролі. І, звичайно, важливо мати чи віднайти ключі від своєї внутрішньої сили, які для кожного та кожної з нас є унікальними і неповторними.
Давайте згадаємо притчу педагога-гуманіста Шалви Амонашвілі «Людина з саквояжем»:
«Чорні хмари згустіли над містом. Страшні блискавки розтинали небо. Гримів грім. Піднявся вітер, з величезною силою вириваючи дерева та ламаючи їх, а з будинків зриваючи дахи. Хлинула холодна злива з градом. Змітаючи все на своєму шляху, потоки гірської річки ринули вулицями. Перелякані люди зникли у будинках.
Трирічна дівчинка сиділа біля вікна і з жахом дивилася на бурхливу силу природи.
Раптом побачила: з провулка вийшов чоловік із саквояжем у руках. Іде він проти вітру, граду та зливи. Сили природи відкидають його назад, град б’є по обличчю. Але він не здається. Люди, що сховалися в під’їздах будинків, звуть його, але він їх не чує.
– Мамо, мамо! – закричала злякана дівчинка. – Людина на вулиці!
Мама підійшла до вікна.
– От нерозумний! – сказала вона з усмішкою. – Хоче показати, який він герой?
Повіяв вітер, і людина з саквояжем упала в бурхливий потік.
– Мамо! – скрикнула злякана дівчинка. – Він потоне… потоне… Треба врятувати його!
Серце дівчинки стиснулося від болю.
– Бачиш, що може статися з дурним!.. Чому не хоче перечекати у під’їзді, як усі?… – наочно пояснила мама доньці.
Чоловік із саквояжем насилу вибрався з води і знову пішов проти зливи та вітру.
– Встав… Встояв… Іде далі! – зраділа дівчинка і плеснула в долоні.
– Запам’ятай, доню, нерозумного на кожному кроці чекає біда! – серйозно промовляла мати.
– Він же поспішає кудись, хіба не бачиш? – сказала дівчинка з сумом.
– Поспішиш – людей насмішиш! – повчаючи сказала мама.
Серце дівчинки обурилося:
– Мамо, а якщо він – лікар і поспішає до хворої дівчинки, щоб урятувати їй життя… А якщо ця дівчинка – я?..»
У цій притчі багато сенсів і сьогодні багато хто з нас, як ця людина із саквояжем, виходить у «негоду», спричинену війною і, не дивлячись на труднощі, тривоги, невизначеність, продовжує виконувати свою роботу, свій громадянський обов’язок, підтримувати тих, хто поруч, навчати і виховувати дітей, піклуватися про літніх людей.
І що у цьому «саквояжі» кожного з нас? Те, що допомагає, дає сили і ресурси чи те, що заважає йти у «негоду», забирає сили? Ці питання варто собі з певною періодичністю ставити і проводити ревізію свого «саквояжу».
Людині для гарного самопочуття важливо, щоб в усіх сферах (фізичній, емоційно-вольовій, інтелектуальній, духовній) була гармонія. Аби не обтяжувати і не заважати нам, наш «саквояж» має бути наповнений тим, що додає сил, зокрема, теплими спогадами та почуттями. Інакше нам не впоратися з болючими емоціями.
Наше ключове завдання у цій кризі, у цій війні, яка триває – зберегти і відновити себе. І це завдання щоденне. Наприклад, була тривожна ніч, ми намагалися бути у максимально безпечному місці, хвилювались, і, щоб діяти далі – надважливо подбати про своє відновлення.
Психологиня Світлана Ройз радить: на одне негативне переживання ви маєте створити для себе мінімум п’ять позитивних. Тобто у прикладі про тривожну ніч, зранку треба свідомо одягнути щось улюблене, поговорити з тим, кого любиш, обійняти близьких, спокійно випити каву з красивої філіжанки, сконцентруватися на почутті вдячності за те, що життя продовжується, перенести чи відмінити якусь зустріч протягом дня або дозволити собі десь зробити менше тощо.
Психологи, які працюють у кризовій терапії, нагадують, що людині, яка отримала психологічну травму важливо забезпечити чотири аспекти:
– безпечний простір;
– контакт з тілом (бо в стресі і травмі найперше втрачається відчуття власного тіла);
– безпечні соціальні зв’язки;
– яскраві приємні спогади та враження.
Війна – це травма для нас усіх, тож слідкуємо за тим, щоб забезпечити собі і тим, хто цього потребує, ці чотири аспекти.
Далі пропонуємо авторські вправи Вікторії Назаревич, які допоможуть впевненіше тримати ключі своєї сили та подбати про себе та своїх учнів.
Вправа «Листівка собі»
Візьміть чистий аркуш (будь-який) і зробіть невелику листівку, де напишіть кілька добрих речень для себе, включно з компліментами, словами підтримки, улюбленими надихаючими фразами і словами, які додають віри та надії.
Розмалюйте її та, за бажанням, оздобте наліпками, стразами, стрічками тощо.
Носіть цю листівку з собою і перечитуйте частіше. За потреби, дописуйте нові надихаючі і підтримуючі слова.
Ви можете робити такі листівки і з учнями, наприклад, коли бачите, що вони “розібрані” (розфокусована увага, втомлені, стривожені). Створення такої листівки не займе більше 5 хвилин (її можна зробити, наприклад, на останній сторінці зошита). Важливо приділити час тому, щоб діти прочитали їх одне одному, або всі разом зачитали вголос.
У кінці запитайте у дітей: Як ви себе почуваєте, коли прочитали слова підтримки собі?
Вправа «Глечик підтримки»
На аркуші паперу намалюйте глечик. На глечику намалюйте стільки сердечок для себе, скільки вам тут і зараз потрібно. Важливо малювати з добрими намірами, відчуваючи турботу, ніжність, любов і щоразу повертаючи себе до цих емоцій. Згадуйте свої сильні сторони, можливо, жарти, те, що ви любите, те, що приносить вам радість, спокій. Коли ви відчуєте, що сердечок достатньо, додайте, за бажанням, в цей глечик ще приємних слів для себе (люблю, ціную, завжди з тобою тощо). Робіть це, поки не відчуєте, що вам достатньо.
Цей глечик можна намалювати також на своїй листівці з попередньої вправи.
Учням така вправа також допоможе врівноважитися, сконцентруватися, врегулювати себе, отримати позитивні емоції.
При роботі з дітьми завершити вправу можна питанням: як зараз себе почуваєте? Як змінився рівень вашої енергії?
Вправа «Хто мені усміхається»
Знайдіть у просторі 5 речей, які вам зараз посміхаються.
Їх можна взяти і поставити біля себе, або просто зафіксувати поглядом. Відчуйте як побачені усмішки впливають на ваш настрій, на ваше самопочуття.
Коли будете проводити цю вправу з учнями, попросіть їх поділитися своїми емоціями, після того, як вони знайшли 5 речей, які їм посміхаються, а потім дайте завдання: після уроків знайти вдома так само 5 речей, які їм посміхаються, сфотографувати їх і закинути у спільний чат. З цих фото вийдуть неймовірні колажі, які піднімуть настрій і створять підставу для гарної розмови з дітьми про те, що ми маємо вчитися бачити позитив навколо себе, фіксувати свою увагу на хорошому. Тоді ці добрі емоції будуть примножуватися в нас самих і ми з радістю зможемо ділитися ними з оточуючими.
Пізніше можна дати учням (і собі) ще одне завдання: йдучи до школи помічати те і тих, хто тобі посміхається. І якщо не побачив усміхнених облич, то першим усміхнутися комусь. Не забудьте запитати у дітей про їхні враження після виконання цього завдання і обов’язково поділіться своїми!
Вберегтись і відновитися – це ключове наше щоденне завдання.
Бережіть себе і довірених вам дітей. Відновлюйтесь самі і допомагайте відновлюватися тим, хто поруч.
Незламні, коли разом!