Серія освітніх візитів в рамках проєкту «Спільно для вчителів»: де ми побували та як це відбувалося
Раніше ми вже ділилися новинами про те, що рамках проєкту «Спільно для вчителів» за підтримки Юнісеф ми проводили серію освітніх візитів партнерські чи майбутні партнерські школи Програми Навчай для України / Teach For Ukraine.
Основні теми, з якими ми відвідували школи – права освітян в часі війни за участі освітнього омбудсмена Сергія Горбачова і психологічна допомога та інструменти самопідтримки за участі психологині та експертки «Про.Світ» Анастасії Аносової.
Одним, із таких закладів освіти, став Мирненський ліцей (Бориспільський район).
Село Мирне не було під окупацією. У школі світло, тепло, освітяни енергійні.
На сесії розбирали риси, які потрібні педагогу зараз – вийшли на стабільного дорослого і його роль у підтримці дітей і профілактиці ПТСР, – важливість режиму енергозбереження і лише потім поновлення ресурсів. Провели роботу в групах та практитку “Умови підтримки резилієнтності в командах”, зробили кілька вправ на ресурс.
Освітній омбудсмен Сергій Горбачов провів практикум “Проблеми і рішення воєнного часу”. Обговорили:
- Безпеку учасників освітнього процесу.
- Різні умови доступу до освіти, зокрема ТОТ, ВПО, за кордоном, в зоні бойових дій.
- Якість дистанційної освіти.
- Оцінювання, атестацію здобувачів освіти, документи про освіту.
- Умови та оплату праці працівників закладів освіти.
- Адаптацію учнів до нових умов навчання: психологічний компонент.
Далі була Дідівщина. Назва села у Фастівському районі, де знаходиться партнерська школа в Навчай для України / Teach For Ukraine.
Ця школа не була під окупацією, проте вони приймали велику кількість ВПО. Лише одна з педагогинь заходу повідомила, що в перші місяці війни вона прийняла в себе більше 50 осіб.
Питання, яке хвилювало шкільну команду (тут були представники однієї школи) – як організувати дистанційне навчання в умовах повітряних тривог, віялових відключень та відсутності інтернету. Обговоренню саме цього питання була присвячена сесія освітнього омбудсмена.
Анастасія Аносова ж традиційно говорила про внутрішні ресурси, плекання резилієнтності в шкільній команді, разом з освітянами робили вправи на емоційне саморегулювання, ділились позитивом.
Люди дуже щирі, прості, гарно включалися в усі активності, всім серцем вболівають за дітей і освіту, постійно в пошуку, як дітям наздогнати програму та пропущені уроки.
А далі ми побували на Франківщині і Львівщині.
В одній із шкіл Львівщини, Зашківському ліцеї імені Євгенія Коновальця, стався день прильотів і блекауту, тому ми працювали зі свічками.
Анастасія розповідає:
Світло зникло, намагались запустити генератор, але все щось ніяк. Сутеніло, ніхто не хотів завершувати раніше. Ми запалили оті малі свічки, як монетки, поставили на столи і працювали. Раптом завівся генератор і вдалось увімкнути світло, а всі як один: “Вимкніть, нам і так добре працювати, не дочекаються!” І саме в той вечір педагогині зі школи, куди ми їхали в четвер, робили екібани на столи і тістечка-корзинки. Неймовірні ми, українці, люди.
