Тема 1.1. Вплив війни на роботу школи

У лютому 2022 року система освіти зіткнулася з новим викликом – повномасштабною війною. І тепер ми, освітяни, маємо адаптувати свою роботу до нових реалій, де частина закладів освіти зруйнована, частину продовжує нищити ворог, а ще якусь частину змушені закрити через те, що вона наближена до зони бойових дій, окремі школи досі перебувають у тимчасовій окупації. І, звісно ж, люди: частина вчителів захищає нас на фронті, дехто був змушений переїхати до нових громад або вирушити за кордон.

Український центр оцінювання якості освіти констатує великі освітні втрати в учнів через війну. Говорячи про освітні втрати, здебільшого зосереджують увагу на втратах у навчанні (learning losses), що пов’язані з когнітивними навичками учнів, прогалинами у знаннях, недосягненням учнівством очікуваних результатів навчання, що визначені освітніми програмами, тощо.

У широкому сенсі ж це втрати можливостей для всебічного розвитку учнів – інтелектуального, соціального, емоційного, психологічного тощо. Тож у понятті «освітні втрати» можна умовно виділити три взаємопов’язані компоненти:

навчальні втрати (у розумінні втрати знань, умінь, навичок тощо);
виховні втрати;
зниження темпу розвитку особистості.

Розглянемо декілька кейсів, які ілюструють зміни, що відбулись у наших школах.

Кейс 1

Максимові вісім років. Зазвичай це напрочуд енергійний хлопчик. Його активність проявляється і на уроках, і на перервах: Максим завжди перший готовий дати відповідь чи вийти до дошки, а на перерві задає темп та пропонує ігри. І звідки тільки цей хлопчик черпає ті сили? Галина Степанівна вже знає, як найкраще працювати з Максимом, розвивати сильні сторони і скеровувати цю енергію у правильне русло.
Але от вже тиждень щось відбувається. Це легко можна було не помітити, адже в класі 30 учнів. Та вчителька знає Максима вже два роки, і це вперше на перервах він сидить самотньо в кутку. І хоч хлопчик усе ще добре виконує завдання на уроках, але його активність стала помітно меншою. «Це точно не можна так залишати, — вирішила Галина Степанівна, — проконсультуюсь із психологом, як найкраще вчинити».

Кейс 2

Наталка навчається в шостому класі. Дівчинка ходить у школу неподалік від свого будинку. Але це не її рідна школа. Школа, в якій Наталка навчалась раніше, потрапила під обстріл і була повністю зруйнована. Після звільнення міста від окупації у вцілілому закладі відновили навчання учнів одразу двох шкіл.
Наталка, незважаючи на те, що дуже любить навчатися, ніяк не може адаптуватися до змін: увесь час потрібно ходити з одного кабінету в інший, час уроків змінюється, повсюди слід носити свої речі, які до того ж треба швидко збирати після дзвінка. Для улюблених гуртків, які дівчинка відвідувала раніше, поки батьки були на роботі, тут не знайшлося місця, адже уроками для учнів двох шкіл були зайняті всі приміщення від ранку і до вечора.
Тож після уроків Наталка йде додому, де теж почувається незатишно, адже з вікна видно зруйнований сусідський будинок.
У дівчинки дедалі частіше поганий настрій та все менше сил і завзяття до навчання.

Кейс 3

Варвара — учениця восьмого класу, нещодавно вона з родиною переїхала з невеличкого селища Харківської області й почала ходити в нову школу. Через неготовність укриття заклад освіти тимчасово працює дистанційно. Тож Варварі та її однокласникам доводиться навчатися вдома. Проте дівчина відчуває себе чужою в цій ситуації. Адже її однокласники свідомо ігнорують навчання, вимикають камери, не відповідають на уроках, сперечаються та ще й насміхаються з тих, хто активно поводить себе на уроках. Дітям так комфортно, і це їхні неформальні правила. А ось Варвара, навпаки, має нестримне бажання вчитися і пізнавати щось нове, занурюватися в цікаві для неї теми. Але зараз дівчина не знає, як бути, адже їй цікаве навчання, але водночас для неї важлива думка її однолітків. Варвара зовсім знесилилась від своїх думок та переживань й не знає, як бути.

Кейс 4

Артем у лютому 2022-го з родиною вимушено залишив рідне місто і рік перебував за кордоном. Хлопцеві не відразу вдалося адаптуватися до реалій, нового життя.
Одного разу мама повідомила Артемові, що вони нарешті повертаються додому, бо їхнє рідне місто нещодавно звільнили.
Повертаючись, Артем хвилювався, адже мав відчуття провини за те, що жив в іншій країні, і не розумів, як себе поводити. Скаржитися теж нема на що, його однокласники були в тимчасовій окупації.
І перший день у школі вийшов зовсім дивним: через відчуття провини Артем безперервно розповідав про різні гарні речі, які є за кордоном. Він узагалі не схильний вихвалятися, але після тривалої відсутності між однокласниками виникла незручна пауза у спілкуванні, і Артем просто був змушений щось говорити. Хлопець не міг зрозуміти, що з ним відбувається: він так мріяв повернутися, а тепер йому соромно йти знову на уроки в школу, де він навчався вісім років.

Впевнені, що і ви спостерігаєте схожі ситуації в щоденній роботі, оскільки стикаєтеся з прогалинами у знаннях учнів, із зміною їхньої поведінки. Також є проблема з інтеграцією та соціалізацією дітей із переміщених родин чи тих, хто повертається з-за кордону: діти можуть відчувати себе «чужими», інколи виникають конфлікти, а іноді залишаються на самоті з тим, що пережили. Тобто війна впливає комплексно на кожного учасника освітнього процесу, а особливо на дітей, на їхнє самопочуття, навчання й комунікацію в школі.

Тож, розглядаючи наслідки впливу війни на систему освіти, ми маємо ознайомитися з функціями кожного та кожної, хто працює з дітьми у школі.

Ключові ролі у підтримці учнів в умовах війни:

Учитель

здійснює щоденний скринінг психоемоційного стану дітей, надає індивідуальну підтримку через фокусування на сильних сторонах особистості, створює безпечний простір в класі

Практичний психолог

здійснює психологічну психоедукацію, проводить поглиблену діагностику стану дитини, допомагає вчителеві створити безпечний простір у класі, надає індивідуальні та групові консультації

Соціальний педагог

вивчає особливості мікроклімату в сім’ях, профілактує насильство, конфлікти серед дітей, здійснює заходи, спрямовані на інтеграцію дітей ВПО, сприяє налагодженню стосунків між батьками та дітьми

То яка ж роль у цьому всьому вчителя (класного керівника) і чому так важливо підвищувати кваліфікацію у сфері ментального здоров’я, якщо у школі є психолог?

Вчитель проводить з учнями найбільшу кількість часу. У початковій школі — це один вчитель, який системно бачить усіх дітей упродовж чотирьох років, далі — це команда вчителів, які принаймні раз на тиждень проводять уроки зі свого предмета і бачать учнів роками. Це означає, що саме вчитель є тим, хто може помітити різку зміну поведінки, яскравий прояв емоцій чи, навпаки, непритаманну дитині замкненість, різке погіршення когнітивних здібностей тощо.

Це є сигналом до дій, розмов, об’єднання зусиль з психологічною службою.

Тобто завдання вчителя — спостерігати та в разі виявлення розуміти, як діяти.

І саме тому важливо розуміти вікові особливості дитини та володіти навичками виявлення індикаторів, що можуть свідчити про травму.

Але водночас, окрім безпосередньо викладання предмета, є наскрізні компетенції та мʼякі навички, які важливо розвивати в дітей під час навчання, зокрема комунікативна та соціальна. І саме через свої підходи у викладанні вчитель може виконувати роль соціальної підтримки, що напряму впливає як на ментальне здоров’я дітей, так і на освітній процес.

Але абсолютно точно не має бути підміни понять і перетягування ролей на себе. Вчитель не має працювати з травмою. Для цього є відповідні фахівці. І тут уже важливо вибудувати процеси, які дуже чітко окреслять ролі та сприятимуть ефективній взаємодії.

Наприклад, коли дитина захворіла, симптоми може помітити дорослий, який поруч із нею (батьки, опікуни), але про лікування дбає лікар. А в особливо гострих випадках — профільний лікар.

Так і з ментальним здоров’ям, важливо памʼятати основне правило — «НЕ нашкодь!». А самолікування може бути шкідливим для здоров’я.

Школа справді має змінитися, адаптуватися, тож пропонуємо вам поринути з нами в наступні теми, аби пройти цей шлях разом.