Попередню тему ми завершили вправою «Лимон». І хочемо запитати: «Як вам? Чи вдалося зняти напруження і видихнути?»
Є такий крилатий вислів: «Спершу потрібно одягнути маску на себе, потім — на того, хто поруч». Отож, проаналізувавши власний стан, попіклувавшись про себе, ми можемо краще розуміти тих, хто поруч із нами, краще підтримувати й емпатувати.
У цій темі ми глибше зануримося в особливості надання психосоціальної підтримки учням та ознайомимося з такими поняттями:
вікові періоди розвитку
це періодизація розвитку людини від моменту зачаття (або від моменту народження) і до моменту смерті, і відповідна система визначення вікових меж етапів в житті людини, прийнята в суспільстві
криза розвитку
нормативні періоди, що означають початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого, коли відбувається перебудова ситуації, в якій попередньо розвивалася дитина
психосоціальна підтримка
дії спрямовані на задоволення психологічних та соціальних потреб осіб, сімей, спільнот, полегшення страждань осіб, які опинились у важкій життєвій ситуації, відновлення психосоціального благополуччя
розвиток дитини
процес накопичення кількісних змін, що призводить до виникнення нових утворень, механізмів, процесів, структур, які забезпечують перехід від нижчих до вищих форм та рівнів усієї життєдіяльності
ситуація успіху
цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких виникає можливість досягти значних результатів у роботі/навчанні як окремої особистості, так і колективу загалом
стрес
u003cpu003eстан фізіологічної чи психологічної напруги, зумовлений несприятливими чинниками (зовнішніми або внутрішніми), спрямованими на порушення функцій організму і яких організм природно намагається уникнутиu003c/pu003ern
Як і дорослі, діти теж мають психоемоційне напруження і реагують на стресові ситуації по-різному, залежно від віку й індивідуальних особливостей.
Аби зрозуміти, як допомогти дитині після стресу, потрібно знати її вікові особливості:
дошкільники ще не вміють чітко артикулювати свої переживання й емоції, тому їм складно підібрати слова про те, що вони відчувають;
діти молодшого шкільного віку після кризових ситуацій відчувають безпорадність і страх. Учні шукають безпечне місце для себе. Після травматичних подій вони можуть мати регрес у навчанні та навичках поведінки, зокрема самообслуговування. Один із способів, який допомагає дітям пережити стрес, — це відобразити його у грі (наприклад, гра у блокпости, де зупиняють автівки й перевіряють документи);
в учнів 5–8 класів до відчуття страху за власну безпеку додається також страх за рідних. Тут можливі два сценарії поведінки: або діти взагалі не говоритимуть про травматичну подію, або ж постійно переказуватимуть момент кризи. В учнів з’являються труднощі з концентрацією уваги, фізіологічні болі, зокрема головний біль чи біль, спричинений спазмом у животі. Поведінка стає агресивнішою, діти втрачають бажання навчатися;
старші підліткивже цілком усвідомлюють свої почуття та події довкола, можуть соромитися своїх реакцій чи емоцій. Відчуття страху чи вразливості може супроводжувати відсторонення від сім’ї та рідних. Щойно вибудовані уявлення про світ і цінності можуть кардинально змінитися в один момент. Інколи в підлітків з’являються ознаки саморуйнівної поведінки.
Ознайомтеся з декількома історіями, описаними на основі реальних ситуацій:
Кейс 1
Дмитро цього року перейшов до сьомого класу. Вчителі про хлопчика завжди говорили: «Золота дитина». Спокійний, виважений, не завжди виконує завдання ідеально, але завжди помітні старання учня. Та цього року Дмитра ніби підмінили. Він почав хамити на уроках, а іноді навіть деякі заняття прогулювати. Завдання не виконує, сидить за останньою партою і постійно заважає вести урок. Учителі розводять руками і не розуміють, як далі працювати з Дмитром. Такої різкої зміни в поведінці хлопця ніхто не очікував.
Кейс 2
Вікторія Іванівна — вчителька англійської мови. Вона навчала теперішніх шестикласників з першого класу і добре їх знає. Вони активні, завжди піднімають руку та відповідають на уроках. За час свого навчання у школі діти звикли до дистанційки, камер та віртуально піднесених рук. Але раптом щось змінилося в цьому класі. Учні стали ніби іншими. І навчання в онлайн форматі перетворилося на муки для вчителів. Зухвала поведінка, вимкнені камери, жодної піднятої руки та коментарів. Працюють лише три учні у класі. Інші мовчать. «Що з вами? Чому ви такі закриті?» — запитувала дітей вчителька. Проте відповіді не отримала. Одного дня вчителька зустріла Діану, ученицю цього шостого класу, в місті. Дівчинка розповіла, що вона вимикає камеру, тому що соромиться свого вигляду. А підносити руку і відповідати на запитання вчителя взагалі всі однокласники вважають «крінжем». Якби ж учителі пам’ятали про вікові особливості дітей, то не втрачали б зв’язку з ними.
Кейс 3
Оксанка — відмінниця. Всі предмети їй даються легко, вона швидко виконує будь-які завдання. До того ж дівчина надзвичайно компанійська, привітна. Після повномасштабного вторгнення місто, де проживає дівчинка, було тимчасово окуповане. На початку літа його звільнили, а вже у вересні діти повернулись до школи. Звісно, вчителі розуміли, що такі події вплинули на дітей, і намагались дуже обережно повертати їх до звичного освітнього процесу. Найбільше всіх здивувала Оксана. На першому уроці вчителька біології запропонувала дітям ознайомитися з інформацією та виконати завдання. Тема була добре знайома для дітей, а тим паче для Оксанки, яка знала її найкраще в класі. Але учениця не змогла виконати завдання. Далі вчителі помітили, що Оксанка губиться під час написання тексту, забуває слова, припускається помилок. Такий регрес став помітний з усіх предметів і навіть налякав учителів.
Кейс 4
В учительській однієї з міських шкіл, що розташована у відносно безпечному регіоні, вже не вперше звучить запитання: «Чому діти не говорять про війну і поводять себе так, ніби нічого не відбувається?» Вчителі дорікали, що на уроках, під час виховних заходів діти не надто активно долучаються до обговорення воєнних подій, не дуже охоче беруть участь у волонтерських акціях. «Невже їм байдуже?» — зітхнувши, промовила Анна Миколаївна. А Леся Юріївна, її колега, згадала свої хвилювання, які вона відчувала впродовж першого місяця повномасштабного вторгнення, коли її донька, 10-класниця Софія, цілими днями лежала в коридорі на матраці, спілкуючись у соцмережах з однокласниками, граючи в ігри і переглядаючи телесеріали. Лесю Юріївну тоді дуже хвилювало, що Софія не хотіла з нею розмовляти про те, що відбувається в країні. Схвильована мама навіть була на консультації у психолога.
Що саме сталося з Дмитром із Кейсу 1, на Ваш погляд?
зв’язався з поганою компанією, яка впливає на хлопчика
у нього криза підліткового віку
хлопчика ніколи не сварили, от і маємо наслідки
усі відповіді правильні
Потрібно вибрати хоча б один варіант відповіді
Перевірити
Вірно
Невірно!
Спробувати знову
Як реагувати вчителеві, якщо діти не вмикають камери під час дистанційного навчання і не відповідають на запитання, як у Кейсі 2?
сварити учнів, викликати їхніх батьків до школи, а також залучати адміністрацію до виховного процесу
ставити погані оцінки, адже це завжди стимулює дітей
не звертати на це увагу, провести урок, розказати тому, кому це потрібно
не втрачати зв’язок із дітьми, вигадувати альтернативний варіант спілкування (смайлики, коментарі, реакції) та пам’ятати про вікові особливості учнів
Потрібно вибрати хоча б один варіант відповіді
Перевірити
Вірно
Невірно!
Спробувати знову
Що відбулося з успішністю в навчанні Оксанки, учениці шостого класу з Кейсу 3?
регрес у навчанні через стресові події
небажання вчитися
втома і перевантаження
це може бути вплив ліків чи медичних препаратів, адже просто так ніхто не може забути те, що давно знає
Потрібно вибрати хоча б один варіант відповіді
Перевірити
Вірно
Невірно!
Спробувати знову
Чим може бути обумовлена начебто байдужа до воєнних подій поведінка учнів у Кейсі 4?
тим, що психіка дітей невпинно розвивається і їхні вікові особливості диктують їм основні захоплення, зацікавлення тощо
дією адаптаційних, захисних механізмів під час тривалого впливу стресових чинників
втомленістю дітей
Потрібно вибрати хоча б один варіант відповіді
Перевірити
Вірно
Невірно!
Спробувати знову
Справді, такі події, як війна, впливають на кожного з нас, зокрема на дітей: хтось виявляє агресію, у когось помітний регрес у розвитку, а хтось ігнорує події чи стає більш інертним. І в цій ситуації діти не є поганими. Це їхня нормальна реакція на НЕнормальні події. Але важливо пам’ятати, що іноді незвична поведінка учнів може бути спричинена віковими кризами, під час яких діти не менше потребують підтримки і розуміння дорослих.
То як ми можемо підтримати дітей у таких випадках?
Пропонуємо розглянути це питання в розрізі вікових особливостей дитини:
Дітям дошкільного віку батьки та вчителі можуть запропонувати підтримку, забезпечивши комфорт, відпочинок і змогу грати чи малювати. Дітей потрібно запевнити, що травматична подія закінчилася і що вони в безпеці. Дітям необхідно допомогти висловити свої почуття, щоб вони не залишалися наодинці зі своїми емоціями, адже вони ще не можуть їх артикулювати. Для дошкільників критично важлива сталість: треба їх забирати в один час із закладу освіти, повторювати важливу для них інформацію, казати про місце перебування батьків тощо.
Дітям молодшого шкільного віку також потрібна підтримка, щоб вони могли висловити страх, смуток або гнів у сприятливому середовищі сім’ї чи дорослих, яким вони довіряють. Дітям важливо повторювати: те, що вони відчувають, — це нормально. І якщо батьки важливі в підтримці своїх дітей у побуті, то вчителі можуть стати місточком повернення до навчання та звичного життя.
Підлітків, які пережили травматичну подію, вчителі можуть заохочувати ділитися почуттями, які вони переживають. Важливо сформувати у класному колективі атмосферу емпатії та підтримки, допомогти учням зрозуміти їхню агресивну або непокірну поведінку як спробу висловити гнів, пов’язаний із травматичним досвідом.
Якщо відновлення дитини після травматичних подій відбувається дуже повільно або ж не відбувається взагалі, якщо травматичні реакції не тільки не припиняються, а й посилюються, то варто звернутися по професійну допомогу. Для початку — до практичного психолога закладу освіти, який далі може скерувати родину до відповідних фахівців.
На які ситуації варто звернути увагу?
дитина гірко плаче впродовж тривалого часу;
у дитини трапляються часті та тривалі напади гніву, агресії;
відбуваються різкі зміни в поведінці дитини;
помітно знижуються шкільні успіхи та погіршуються оцінки дитини;
дитина надовго замикається в собі;
дитина втрачає інтерес до друзів і занять, які вона раніше любила;
дитина говорить, що їй постійно сняться жахи;
дитина скаржиться на головний біль та інші нездужання;
дитина різко худне;
дитина стає апатичною, мовчазною і втрачає жагу до життя;
дитина бачить майбутнє в похмурому світлі або взагалі не виявляє зацікавлення до нього.
Аби краще зрозуміти учнів, спробуйте виконати такі вправи:
Не менш важливо вміти розмовляти з дітьми про війну. Про це — у відео:
Одним із ключових завдань освіти — дати дітям почуття власної гідності, з яким вони підуть у доросле життя. Навіть поодиноке переживання ситуації успіху може надати дитині позитивні емоційні враження, різко змінити в конструктивному напрямку стиль її життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з людьми, які її оточують, для подальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму гартує характер, підвищує життєву стійкість особистості, сприяє перетворенню та реалізації духовних сил.
Ситуація успіху — це не лише про те, що дитина отримала добру оцінку за досягнення в навчанні.
Практична психологиня однієї школи поділилась історією:
«У своїй роботі я помітила, що найчастіше в класах є окремі учні, відмінники, активісти, яких постійно хвалять, а от інші діти залишаються без зворотного зв’язку або, що ще гірше, порівнюються з тими, хто, на думку вчителів, є найкращими.
Вирішила запропонувати класним керівникам провести експеримент. На уроці малювання, наприклад, зробити в холі школи виставку всіх дитячих робіт, а не лише найкращих. Результати екперименту не змусили себе довго чекати — один з учнів привів до школи батьків. Річ у тому, що хлопчик мав особливі освітні потреби та зростав у неблагонадійній родині. Для вчителів він давно вже став «зручним», бо не привертав до себе уваги, вони давали учневі простіші завдання і ні за що не хвалили його. А цього разу його робота разом із роботами інших однокласників була на виставці! Саме тому хлопчик покликав батьків до школи.
Батьки із захопленням переглядали малюнки, хлопчик усміхався і надалі почав старанніше долучатися до освітнього процесу. Він відчув, що має здібності, може чогось досягнути.
Здавалося б, така дрібниця, а насправді за цим стоїть надзвичайно потужна мотивація, підтримка та посилення кожної дитини».
Ситуація успіху — це підхід, який потребує продуманої та підготовленої стратегії й тактики вчителя. Важливо, щоб терпляче, тактовне, дружнє ставлення, яке ґрунтується на розумінні та повазі, вчитель не переплутав із жалістю. Шкодуючи учнів, захищаючи їх від труднощів, дорослі зменшують у них прагнення самостійно долати перешкоди. Дозволяючи, щоб дитина щось не зробила з того, що могла і мала зробити (а в гіршому випадку, роблячи це за неї), дорослі розвивають свідомість лінивого і безпомічного споживача. Ставлячи через жалість незаслужені оцінки, вчителі сприяють розвитку в учнів думки про свою винятковість.
Тож пропонуємо декілька інструментів для створення ситуацій успіху у вашій роботі:
Ефект Розенталя, або Ефект навіювання
u003cpu003eВикористовуючи фрази «Ти це можеш», «Тобі це вдається», педагог може переконати учнів у реальності успіху. Доведено, що за системного заохочення дитини існує більша ймовірність досягнення успіху.u003c/pu003ern
Прийом «Емоційне погладжування»
u003cpu003eКонстатація будь-якого факту успіху, прищеплення дитині віри в себе, відкритість учителя для довіри та співчуття.u003c/pu003ern
Прийом «Анонсування»
u003cpu003eРепетиція майбутньої дії. Заздалегідь оголосити приклади запитань самостійної роботи чи назвати прізвища учнів, яких планують опитувати на наступному уроці, провести пробну контрольну роботу тощо.u003c/pu003ern
Прийом «Даю шанс»
u003cpu003eЗаздалегідь підготовлена вчителем ситуація, у якій дитина отримує змогу зненацька розкрити свої можливості.u003c/pu003ern
Прийом «Рушай за нами»
u003cpu003eАлгоритм дій:u003c/pu003ernu003culu003ernu003cliu003eдіагностика інтелектуального тіла колективу;u003c/liu003ernu003cliu003eвибір спонсора;u003c/liu003ernu003cliu003eфіксація результату та оцінка.u003c/liu003ernu003c/ulu003ernu003cpu003eЦей прийом реалізують з допомогою окремих учнів, які «ведуть» за собою тих, що не встигає.u003c/pu003ern
Прийом «Емоційний сплеск»
u003cpu003eКорисний дітям, які емоційно реагують на похвалу та критику. Завдання вчителя — у кожного з учнів вивільнити енергію, ініційовану теплим словом підтримки.u003c/pu003ern
Прийом «Навіювання»
u003cpu003eАлгоритм прийому:u003c/pu003ernu003culu003ernu003cliu003eреалізована або несподівана радість учня;u003c/liu003ernu003cliu003eпідтримка вчителя;u003c/liu003ernu003cliu003e«збудження» окремих членів колективу;u003c/liu003ernu003cliu003eпідтримка вчителем «збуджених»;u003c/liu003ernu003cliu003eвиникнення нових стимулів для саморозвитку.u003c/liu003ernu003c/ulu003ern
Прийом «Еврика»
u003cpu003eСпеціально створені (приховано, ненав’язливо) умови, за яких учень відкриває в собі нові здібності. Завдання вчителя — помітити це, підтримати, поставити нову мету та надихнути на її досягнення.u003c/pu003ern
Прийом «Навмисна помилка»
u003cpu003eУ завданні вчитель навмисно припускається помилки, яку учень може легко знайти. Можна застосувати відомий матеріал, з урахуванням віку та знань учнів. Важливо подякувати за те, що помилку помітили.u003c/pu003ern
Пам’ятайте: під час створення ситуації успіху на етапі організації навчання важливі два правила:
формування свідомого ставлення до результату навчання має слугувати мотивацією до нової пізнавальної роботи;
у кожної дитини є задатки, які можуть розвинутися у здібності.
Login
Accessing this Курс requires a login. Please enter your credentials below!