Тема 2.2. Надання психосоціальної підтримки учням
Попередню тему ми завершили вправою «Лимон». І хочемо запитати: «Як вам? Чи вдалося зняти напруження і видихнути?»
Є такий крилатий вислів: «Спершу потрібно одягнути маску на себе, потім — на того, хто поруч». Отож, проаналізувавши власний стан, попіклувавшись про себе, ми можемо краще розуміти тих, хто поруч із нами, краще підтримувати й емпатувати.
У цій темі ми глибше зануримося в особливості надання психосоціальної підтримки учням та ознайомимося з такими поняттями:
це періодизація розвитку людини від моменту зачаття (або від моменту народження) і до моменту смерті, і відповідна система визначення вікових меж етапів в житті людини, прийнята в суспільстві
нормативні періоди, що означають початок переходу від одного етапу психічного розвитку до іншого, коли відбувається перебудова ситуації, в якій попередньо розвивалася дитина
дії спрямовані на задоволення психологічних та соціальних потреб осіб, сімей, спільнот, полегшення страждань осіб, які опинились у важкій життєвій ситуації, відновлення психосоціального благополуччя
процес накопичення кількісних змін, що призводить до виникнення нових утворень, механізмів, процесів, структур, які забезпечують перехід від нижчих до вищих форм та рівнів усієї життєдіяльності
цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких виникає можливість досягти значних результатів у роботі/навчанні як окремої особистості, так і колективу загалом
u003cpu003eстан фізіологічної чи психологічної напруги, зумовлений несприятливими чинниками (зовнішніми або внутрішніми), спрямованими на порушення функцій організму і яких організм природно намагається уникнутиu003c/pu003ern
Як і дорослі, діти теж мають психоемоційне напруження і реагують на стресові ситуації по-різному, залежно від віку й індивідуальних особливостей.
Аби зрозуміти, як допомогти дитині після стресу, потрібно знати її вікові особливості:
- дошкільники ще не вміють чітко артикулювати свої переживання й емоції, тому їм складно підібрати слова про те, що вони відчувають;
- діти молодшого шкільного віку після кризових ситуацій відчувають безпорадність і страх. Учні шукають безпечне місце для себе. Після травматичних подій вони можуть мати регрес у навчанні та навичках поведінки, зокрема самообслуговування. Один із способів, який допомагає дітям пережити стрес, — це відобразити його у грі (наприклад, гра у блокпости, де зупиняють автівки й перевіряють документи);
- в учнів 5–8 класів до відчуття страху за власну безпеку додається також страх за рідних. Тут можливі два сценарії поведінки: або діти взагалі не говоритимуть про травматичну подію, або ж постійно переказуватимуть момент кризи. В учнів з’являються труднощі з концентрацією уваги, фізіологічні болі, зокрема головний біль чи біль, спричинений спазмом у животі. Поведінка стає агресивнішою, діти втрачають бажання навчатися;
- старші підлітки вже цілком усвідомлюють свої почуття та події довкола, можуть соромитися своїх реакцій чи емоцій. Відчуття страху чи вразливості може супроводжувати відсторонення від сім’ї та рідних. Щойно вибудовані уявлення про світ і цінності можуть кардинально змінитися в один момент. Інколи в підлітків з’являються ознаки саморуйнівної поведінки.
Більше про особливості розвитку дитини відповідно до вікового періоду та кризи розвитку.
Ознайомтеся з декількома історіями, описаними на основі реальних ситуацій:
Справді, такі події, як війна, впливають на кожного з нас, зокрема на дітей: хтось виявляє агресію, у когось помітний регрес у розвитку, а хтось ігнорує події чи стає більш інертним. І в цій ситуації діти не є поганими. Це їхня нормальна реакція на НЕнормальні події. Але важливо пам’ятати, що іноді незвична поведінка учнів може бути спричинена віковими кризами, під час яких діти не менше потребують підтримки і розуміння дорослих.
То як ми можемо підтримати дітей у таких випадках?
Пропонуємо розглянути це питання в розрізі вікових особливостей дитини:
- Дітям дошкільного віку батьки та вчителі можуть запропонувати підтримку, забезпечивши комфорт, відпочинок і змогу грати чи малювати. Дітей потрібно запевнити, що травматична подія закінчилася і що вони в безпеці. Дітям необхідно допомогти висловити свої почуття, щоб вони не залишалися наодинці зі своїми емоціями, адже вони ще не можуть їх артикулювати. Для дошкільників критично важлива сталість: треба їх забирати в один час із закладу освіти, повторювати важливу для них інформацію, казати про місце перебування батьків тощо.
- Дітям молодшого шкільного віку також потрібна підтримка, щоб вони могли висловити страх, смуток або гнів у сприятливому середовищі сім’ї чи дорослих, яким вони довіряють. Дітям важливо повторювати: те, що вони відчувають, — це нормально. І якщо батьки важливі в підтримці своїх дітей у побуті, то вчителі можуть стати місточком повернення до навчання та звичного життя.
- Підлітків, які пережили травматичну подію, вчителі можуть заохочувати ділитися почуттями, які вони переживають. Важливо сформувати у класному колективі атмосферу емпатії та підтримки, допомогти учням зрозуміти їхню агресивну або непокірну поведінку як спробу висловити гнів, пов’язаний із травматичним досвідом.
Якщо відновлення дитини після травматичних подій відбувається дуже повільно або ж не відбувається взагалі, якщо травматичні реакції не тільки не припиняються, а й посилюються, то варто звернутися по професійну допомогу. Для початку — до практичного психолога закладу освіти, який далі може скерувати родину до відповідних фахівців.
На які ситуації варто звернути увагу?
- дитина гірко плаче впродовж тривалого часу;
- у дитини трапляються часті та тривалі напади гніву, агресії;
- відбуваються різкі зміни в поведінці дитини;
- помітно знижуються шкільні успіхи та погіршуються оцінки дитини;
- дитина надовго замикається в собі;
- дитина втрачає інтерес до друзів і занять, які вона раніше любила;
- дитина говорить, що їй постійно сняться жахи;
- дитина скаржиться на головний біль та інші нездужання;
- дитина різко худне;
- дитина стає апатичною, мовчазною і втрачає жагу до життя;
- дитина бачить майбутнє в похмурому світлі або взагалі не виявляє зацікавлення до нього.
Аби краще зрозуміти учнів, спробуйте виконати такі вправи:
Не менш важливо вміти розмовляти з дітьми про війну. Про це — у відео:
Одним із ключових завдань освіти — дати дітям почуття власної гідності, з яким вони підуть у доросле життя. Навіть поодиноке переживання ситуації успіху може надати дитині позитивні емоційні враження, різко змінити в конструктивному напрямку стиль її життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з людьми, які її оточують, для подальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму гартує характер, підвищує життєву стійкість особистості, сприяє перетворенню та реалізації духовних сил.
Ситуація успіху — це не лише про те, що дитина отримала добру оцінку за досягнення в навчанні.
Практична психологиня однієї школи поділилась історією:
«У своїй роботі я помітила, що найчастіше в класах є окремі учні, відмінники, активісти, яких постійно хвалять, а от інші діти залишаються без зворотного зв’язку або, що ще гірше, порівнюються з тими, хто, на думку вчителів, є найкращими.
Вирішила запропонувати класним керівникам провести експеримент. На уроці малювання, наприклад, зробити в холі школи виставку всіх дитячих робіт, а не лише найкращих. Результати екперименту не змусили себе довго чекати — один з учнів привів до школи батьків. Річ у тому, що хлопчик мав особливі освітні потреби та зростав у неблагонадійній родині. Для вчителів він давно вже став «зручним», бо не привертав до себе уваги, вони давали учневі простіші завдання і ні за що не хвалили його. А цього разу його робота разом із роботами інших однокласників була на виставці! Саме тому хлопчик покликав батьків до школи.
Батьки із захопленням переглядали малюнки, хлопчик усміхався і надалі почав старанніше долучатися до освітнього процесу. Він відчув, що має здібності, може чогось досягнути.
Здавалося б, така дрібниця, а насправді за цим стоїть надзвичайно потужна мотивація, підтримка та посилення кожної дитини».
Ситуація успіху — це підхід, який потребує продуманої та підготовленої стратегії й тактики вчителя. Важливо, щоб терпляче, тактовне, дружнє ставлення, яке ґрунтується на розумінні та повазі, вчитель не переплутав із жалістю. Шкодуючи учнів, захищаючи їх від труднощів, дорослі зменшують у них прагнення самостійно долати перешкоди. Дозволяючи, щоб дитина щось не зробила з того, що могла і мала зробити (а в гіршому випадку, роблячи це за неї), дорослі розвивають свідомість лінивого і безпомічного споживача. Ставлячи через жалість незаслужені оцінки, вчителі сприяють розвитку в учнів думки про свою винятковість.
Тож пропонуємо декілька інструментів для створення ситуацій успіху у вашій роботі:
Пам’ятайте: під час створення ситуації успіху на етапі організації навчання важливі два правила:
- формування свідомого ставлення до результату навчання має слугувати мотивацією до нової пізнавальної роботи;
- у кожної дитини є задатки, які можуть розвинутися у здібності.
