"Найчастіша проблема, яка виникала у волонтерів, що приходили на групи - це провина вцілілого. На жаль, це такий досить популярний термін в Україні сьогодні. Це про те, що людина вціліла, знаходиться у відносній безпеці, що вона не опинилася в Бучі, Гостомелі, Ірпіні, Маріуполі чи в інших містах та селах у окупації, тобто що їй пощастило трохи більше, ніж іншим, і це викликає відчуття провини. Дуже часто цей синдром яскраво виражений у людей, яким вдалося виїхати закордон, адже там вони у цілковитій безпеці. А у країнах, що, наприклад, не межують з Україною, є відчуття абсолютно нормального життя і це викликає дисонанс та ще більше погіршує проблему.
То ж як вони з цим справлялися? Починали волонтерити. Не розбираючись із власними почуттями, з цією самою провиною вцілілого, учасники намагалися компенсувати це тим, що починали шалено волонтерити: хтось віддавав багато грошей, хтось волонтерив не жаліючи себе, інші ж просто нервували. І ця поведінка, на жаль, викликала цілий ланцюжок негативних наслідків, з якими ми і працювали на групах.
В чому важливість саме груп в цьому сенсі - це те, що на групі є можливість проговорити свою проблему, отримати якусь реакцію, зворотній зв'язок і таким чином це зовсім по-іншому сприймається. Дуже часто нам важко самим собі прояснити якісь речі. Можна виписувати їх, наприклад, це також дуже гарна практика, коли ти описуєш свій стан, що ти зараз відчуваєш, але ще краще - проговорювати. Інший плюс роботи в групі - це те, що ви чуєте інші історії. І приходить розуміння, що ви не одні з такими викликами, до того ж ви маєте змогу почути велийкий спектр рішень від інших людей, як кожен справляється, як кожен вирішує свої виклики і це дуже цінно. Плюс це група про підтримку. Ми з групою зустрічались два місяці і стали гарними друзями, навіть вдалося наживо зустрітися один з одним."