Як відбувалися групи підтримки для волонтерів
Та історії тих, кому вони допомогли
У перші тижні повномасштабного вторгнення ми, як і всі, не розуміли, куди рухатись далі. Але точно усвідомлювали свої сильні сторони та компетенції. Саме тому, реагуючи на особисті виклики та виклики, які тоді були в країни, запустили групи психологічної підтримки для волонтерів.
Впродовж двох місяців, разом із психологами та фасилітаторами, ми працювали над проєктом "Про.Підтримка".
2 місяці, 137 зареєстрованих учасників та 33 онлайн-зустрічі. Дякуємо кожному та кожній. Сподіваємось, що інструменти та практики стали для вас допоміжними і корисними.
А далі трохи про те, як відбувалися зустрічі та історії тих, кому вони допомогли.
Впродовж двох місяців, разом із психологами та фасилітаторами, ми працювали над проєктом "Про.Підтримка".
2 місяці, 137 зареєстрованих учасників та 33 онлайн-зустрічі. Дякуємо кожному та кожній. Сподіваємось, що інструменти та практики стали для вас допоміжними і корисними.
А далі трохи про те, як відбувалися зустрічі та історії тих, кому вони допомогли.
Волонтерство – це дуже складне завдання. І тому, перш ніж долучитися до рядів волонтерів, варто поставити собі кілька важливих питань.
Ось тільки деякі з них:
Чи маю я достатньо енергії, щоб поділитися нею з іншими?
Чи вистачить у мене сил, щоб пропустити через себе біль та горе інших людей?
Як правило, людина кидається в роботу з головою і не ставить собі ці запитання. Необхідність чимось зайнятися, кудись направити свою енергію, бажання хоча б чимось допомогти, або ж просто перенаправити свою увагу, аби не спостерігати за тим, що відбувається навколо, стали одними з головних мотивацій волонтерства.
Ось тільки деякі з них:
Чи маю я достатньо енергії, щоб поділитися нею з іншими?
Чи вистачить у мене сил, щоб пропустити через себе біль та горе інших людей?
Як правило, людина кидається в роботу з головою і не ставить собі ці запитання. Необхідність чимось зайнятися, кудись направити свою енергію, бажання хоча б чимось допомогти, або ж просто перенаправити свою увагу, аби не спостерігати за тим, що відбувається навколо, стали одними з головних мотивацій волонтерства.
Волонтери, так само, як і їхні підопічні, як будь-яка інша людина, потребують допомоги, підтримки та участі. Перша і найбільш очевидна проблема, з якою зіштовхуються волонтери, – це нестача навичок та вмінь для початку волонтерської діяльності. Все це волонтерові-новачкові треба знати, щоб почуватися «у безпеці».
Друга, але не менш серйозна проблема - емоційне вигоряння. Тому для того, щоб своєчасно помітити емоційне вигоряння, волонтери мають знати його ознаки.
Друга, але не менш серйозна проблема - емоційне вигоряння. Тому для того, щоб своєчасно помітити емоційне вигоряння, волонтери мають знати його ознаки.
Цим питанням у нас було присвячено багато зустрічей, і саме вони виявилися найбільш ефективними. Волонтери на зустрічах розповідали про свій досвід, обмінювалися ним, намагалися поглянути на себе збоку. Вони починали краще розуміти себе, свої бажання, інших людей, і це допомагало їм вибудовувати безпечні та стабільні відносини з тими, кому вони допомагають.
“
"Найчастіша проблема, яка виникала у волонтерів, що приходили на групи - це провина вцілілого. На жаль, це такий досить популярний термін в Україні сьогодні. Це про те, що людина вціліла, знаходиться у відносній безпеці, що вона не опинилася в Бучі, Гостомелі, Ірпіні, Маріуполі чи в інших містах та селах у окупації, тобто що їй пощастило трохи більше, ніж іншим, і це викликає відчуття провини. Дуже часто цей синдром яскраво виражений у людей, яким вдалося виїхати закордон, адже там вони у цілковитій безпеці. А у країнах, що, наприклад, не межують з Україною, є відчуття абсолютно нормального життя і це викликає дисонанс та ще більше погіршує проблему.
То ж як вони з цим справлялися? Починали волонтерити. Не розбираючись із власними почуттями, з цією самою провиною вцілілого, учасники намагалися компенсувати це тим, що починали шалено волонтерити: хтось віддавав багато грошей, хтось волонтерив не жаліючи себе, інші ж просто нервували. І ця поведінка, на жаль, викликала цілий ланцюжок негативних наслідків, з якими ми і працювали на групах.
В чому важливість саме груп в цьому сенсі - це те, що на групі є можливість проговорити свою проблему, отримати якусь реакцію, зворотній зв'язок і таким чином це зовсім по-іншому сприймається. Дуже часто нам важко самим собі прояснити якісь речі. Можна виписувати їх, наприклад, це також дуже гарна практика, коли ти описуєш свій стан, що ти зараз відчуваєш, але ще краще - проговорювати. Інший плюс роботи в групі - це те, що ви чуєте інші історії. І приходить розуміння, що ви не одні з такими викликами, до того ж ви маєте змогу почути велийкий спектр рішень від інших людей, як кожен справляється, як кожен вирішує свої виклики і це дуже цінно. Плюс це група про підтримку. Ми з групою зустрічались два місяці і стали гарними друзями, навіть вдалося наживо зустрітися один з одним."
То ж як вони з цим справлялися? Починали волонтерити. Не розбираючись із власними почуттями, з цією самою провиною вцілілого, учасники намагалися компенсувати це тим, що починали шалено волонтерити: хтось віддавав багато грошей, хтось волонтерив не жаліючи себе, інші ж просто нервували. І ця поведінка, на жаль, викликала цілий ланцюжок негативних наслідків, з якими ми і працювали на групах.
В чому важливість саме груп в цьому сенсі - це те, що на групі є можливість проговорити свою проблему, отримати якусь реакцію, зворотній зв'язок і таким чином це зовсім по-іншому сприймається. Дуже часто нам важко самим собі прояснити якісь речі. Можна виписувати їх, наприклад, це також дуже гарна практика, коли ти описуєш свій стан, що ти зараз відчуваєш, але ще краще - проговорювати. Інший плюс роботи в групі - це те, що ви чуєте інші історії. І приходить розуміння, що ви не одні з такими викликами, до того ж ви маєте змогу почути велийкий спектр рішень від інших людей, як кожен справляється, як кожен вирішує свої виклики і це дуже цінно. Плюс це група про підтримку. Ми з групою зустрічались два місяці і стали гарними друзями, навіть вдалося наживо зустрітися один з одним."
Ось що розповіла про свій досвід одна з учасниць груп підтримки:
“
Привіт, мене звати Аня. Мені 25, я вчитель першого класу, живу в Києві. На постійній основі я волонтер для дітей та молодих людей в своїй церкві Hillsong Kyiv, також я є частиною міжнародної місіонерської організації Steiger. Вже 5 років поспіль наша команда робить хепенінги та інші творчі проєкти на вулицях Києва, вибудовуючи діалог з людьми на різні соціально гострі теми.
Перший місяць війни я була волонтером на військовому об'єкті, де готувала їжу для ЗСУ і ТрО. Другий місяць допомагала друзям з місії приймати біженців з Чернігівської області, та людей з Києва, які залишились самі в місті і потребували підтримки.
Вже з першого тижня війни я помітила певні складнощі в тому, як я проходжу цей період. Запит був в тому, що я не могла плакати і відчувала емоційний блок в собі, який сама здолати не могла.
З першої зустрічі я відчула, що мені допомогли вивільнити сили та енергію. Ввечері, після групи, раптом з'являлись сили і перед групою відчувала наснагу і поштовх до того, щоб привести себе до ладу. З кожною зустріччю відчувала все більше полегшення і, в решті решт, змогла знов співпереживати, проявляти емоції екологічно, зокрема, плакати, коли це справді необхідно.
Дізналась багато корисних практик з вивільнення великої кількості ресурсу. Дуже вдячна Ларисі та Антоніні, які майстерно та щиро проводили наші зустрічі.
Певні практики застосовувала одразу, як про них дізналась і надалі планую їх використовувати для себе і ближніх. Весь цей час продовжую волонтерити і не збираюсь колись припиняти, адже волонтер – це стиль життя.
Перший місяць війни я була волонтером на військовому об'єкті, де готувала їжу для ЗСУ і ТрО. Другий місяць допомагала друзям з місії приймати біженців з Чернігівської області, та людей з Києва, які залишились самі в місті і потребували підтримки.
Вже з першого тижня війни я помітила певні складнощі в тому, як я проходжу цей період. Запит був в тому, що я не могла плакати і відчувала емоційний блок в собі, який сама здолати не могла.
З першої зустрічі я відчула, що мені допомогли вивільнити сили та енергію. Ввечері, після групи, раптом з'являлись сили і перед групою відчувала наснагу і поштовх до того, щоб привести себе до ладу. З кожною зустріччю відчувала все більше полегшення і, в решті решт, змогла знов співпереживати, проявляти емоції екологічно, зокрема, плакати, коли це справді необхідно.
Дізналась багато корисних практик з вивільнення великої кількості ресурсу. Дуже вдячна Ларисі та Антоніні, які майстерно та щиро проводили наші зустрічі.
Певні практики застосовувала одразу, як про них дізналась і надалі планую їх використовувати для себе і ближніх. Весь цей час продовжую волонтерити і не збираюсь колись припиняти, адже волонтер – це стиль життя.
А ось що розповідає про свій досвід та враження психологиня та фасилітаторка груп підтримки для волонтерів Лариса Пєтушкова:
Наша група створювалася з метою організації простору для учасників, де б вони допомогли один одному вирішувати власну проблеми, що виникли через війну.
Всі учасники нашої групи на першому занятті відмітили, що для них важливо отримати підтримку в колі однодумців, збиратися разом та обговорювати складні питання, які хвилюють, вільно висловлювати свою думку.
Група формувалася за принципом добровільної участі, на першій зустрічі було 11 осіб. Стабільна кількість учасників – 6. Група пройшла всі етапи формування, вже після 3 заняття за бажанням учасниць її закрили. Ми створили разом простір для спільної розмови, де кожна учасниця могла вільно обговорити актуальні для них питання, відверто розповісти про свій стан і проблеми, побачити свою проблему «очима інших».
З першої зустрічі я відчула «силу групи», можливо, допомогли цьому ретельно проговорені з учасницями правила взаємодії у нашому спільному просторі. Кожна вільно висловлювала свою думку, учасниці були уважні до емоційного стану інших, підтримували одна одну. Я відчула підтримку власне й сама, тому що також ділилася власними історіями, плакала разом з іншими, сміялася із кумедних історій. Я очікувала кожний вівторок, ця група стала для мене певним ритуалом, я йшла до тих, з ким комфортно, спокійно, цікаво.
В кінці кожної зустрічі учасниці говорили про те, яку конкретно допомогу і підтримку вони отримали, що для них було важливим, що беруть із собою і надалі. Особливо коли ми проводили такі техніки як «Дерево ресурсів», «Подяка», «Токсична провина», «Життєвий баланс». Учасниці ділилися вже досвідом використання цих технік, як вони ділилися з ними з іншими. Досвід роботи із цією групою важливий для мене, я сама відчувала потребу в такому просторі, в обговоренні в колі однодумців і своїх переживань. Ця група для мене – своєрідний ресурс, джерело енергії, сила підтримки.
Всі учасники нашої групи на першому занятті відмітили, що для них важливо отримати підтримку в колі однодумців, збиратися разом та обговорювати складні питання, які хвилюють, вільно висловлювати свою думку.
Група формувалася за принципом добровільної участі, на першій зустрічі було 11 осіб. Стабільна кількість учасників – 6. Група пройшла всі етапи формування, вже після 3 заняття за бажанням учасниць її закрили. Ми створили разом простір для спільної розмови, де кожна учасниця могла вільно обговорити актуальні для них питання, відверто розповісти про свій стан і проблеми, побачити свою проблему «очима інших».
З першої зустрічі я відчула «силу групи», можливо, допомогли цьому ретельно проговорені з учасницями правила взаємодії у нашому спільному просторі. Кожна вільно висловлювала свою думку, учасниці були уважні до емоційного стану інших, підтримували одна одну. Я відчула підтримку власне й сама, тому що також ділилася власними історіями, плакала разом з іншими, сміялася із кумедних історій. Я очікувала кожний вівторок, ця група стала для мене певним ритуалом, я йшла до тих, з ким комфортно, спокійно, цікаво.
В кінці кожної зустрічі учасниці говорили про те, яку конкретно допомогу і підтримку вони отримали, що для них було важливим, що беруть із собою і надалі. Особливо коли ми проводили такі техніки як «Дерево ресурсів», «Подяка», «Токсична провина», «Життєвий баланс». Учасниці ділилися вже досвідом використання цих технік, як вони ділилися з ними з іншими. Досвід роботи із цією групою важливий для мене, я сама відчувала потребу в такому просторі, в обговоренні в колі однодумців і своїх переживань. Ця група для мене – своєрідний ресурс, джерело енергії, сила підтримки.
Оскільки волонтерсвто - це дуже складна робота, що безпосередньо пов'язана з допомогою людям і потребує глибокого емоційного залучення, існує ризик повернення до того психологічного стану, який і послугував причиною звернення до груп. Тобто людина повністю відновилася, а потім згодом знову відчуває емоційне вигоряння. І такі випадки трапляються часто.
Саме тому, метою наших груп підтримки було не просто допомогти волонтерам відновити свій емоційний стан та знайти інструменти для самостійного відновлення, але і надати інструменти на майбутнє, які допоможуть їм підтримувати себе і тих, кому вони допомагають.
Саме тому, метою наших груп підтримки було не просто допомогти волонтерам відновити свій емоційний стан та знайти інструменти для самостійного відновлення, але і надати інструменти на майбутнє, які допоможуть їм підтримувати себе і тих, кому вони допомагають.
На разі ми призупиняємо групи волонтерів, але продовжуємо надавати психологічну підтримку тим, кого знаємо і відчуваємо найкраще - освітянам. Окрім цього, ведемо роботу із сім'ями тимчасово переміщених осіб, мережуючи діяльність по всій Україні. Наші психологи й надалі будуть готувати експертні матеріали із технік для саморегуляції чи підтримки інших, тож слідкуйте.