Сучасна система освіти спрямована на отримання знань та їх відтворення. Основний акцент робиться на знаннях і коли планується урок, і коли виставляються оцінки. Проте людям доводиться мати справу не лише з теоретичними знаннями (формул, фактів, визначних дат), але й вміти застосувати ці знання у реальних життєвих ситуаціях, тобто мати певний набір навичок, і також послуговуватися набором цінностей, світосприйняття, який набирається протягом шкільних років.

У відео Ольга Пашко навела приклад навчальної ситуації та показала поєднання сфер знань, навичок та цінностей. Як пояснює експертка, у кожній навчальній ситуації ми розвиваємо наших учнів не тільки у сфері знань, як заплановано та передбачено навчальною програмою, але й у сфері навичок та цінностей також.

Найскладніше працювати зі сферою цінностей. Готуючи навчальний захід, ми плануємо навчальні результати і, здебільшого, це планування стосується двох навчальних сфер – знань та навичок, та кроків (методів) викладання. Зазвичай, ми не плануємо певних інтеракцій, дій чи впливу на ціннісну сферу, але в кожній навчальній ситуації щось-таки відбувається та певні речі засвоюються на ціннісному рівні.

Рекомендація Ольги – педагогам варто ставити собі питання "Що зміниться у ціннісній сфері дитини після уроку?" Коли ви дасте собі відповідь на це питання, наступним кроком буде обрати методи, які впливатимуть на установки, ставлення, ціннісне розуміння. У сучасній школі мало застосовують дискусійні методи, адже вони більш ресурсно-затратні. Але дискусії, коли учні висловлюють своє певне ставлення до епізодів із життя чи фільмів, суспільно важливих текстів, сприяє толерантному ставленню до думки ближнього та ціннісному розвитку.

Цю методику розробив наприкінці 60-х років професор Метью Ліпман. Вже понад 35 років вона практикується у більше, ніж 60 країнах світу. У свій час Метью Ліпман зауважив, що студенти погано володіють навичками аргументації. Згодом він зрозумів, що вирішувати цю проблему потрібно не на студентських лавах і навіть не у старшій школі, а в молодшій. Сьогодні цей метод починають використовувати для дітей віком від 3-х років. Доведено, що метод "філософія для дітей" (philosophy for children, p4c) має позитивний вплив на когнітивний, соціальний і емоційний розвиток дитини.

Як можна використовувати філософію на уроках? Діти сідають у коло так, щоб вони могли бачити один одного. Разом з дітьми вчитель обирає певний твір, який має приховану проблематику, зачитує його (це може робити хтось із класу), а після цього кожен учень придумує одне запитання до тексту. Потім вчитель (чи дитина) записує на дошці всі запитання, а діти голосують за найцікавіше з них, яке хочуть обговорити. Учні по черзі відповідають на нього і висловлюють власну думку. У кінці уроку відбувається рефлексія і аналіз. Одна із особливостей цієї методики у тому, що вчитель не може втручатися в прийняття рішення під час дискусії, а лише висловити свою думку вже після обговорення, не нав'язуючи її учням. Учитель виступає в ролі глядача і фасилітатора процесу.

У середньому потрібно близько 30 занять, щоб відбувся ефект, а саме – покращилися мовленнєві й когнітивні навички, вдосконалилося вміння дебатувати. Ця методика розвиває особистість – дитина бачить, що її думка є важливою. Впливає вона також і на колектив у цілому – виникає довіра та уміння співпрацювати.

Людмила Криворучка радить використовувати цей метод як контрольну роботу, додаткові заняття чи замість класних годин. Можна пробувати філософію для дітей навіть і в університетах. Пані Людмила переконана, що учні та студенти були б приємно здивовані, якби завтра їхні вчителі й викладачі випробували цей спосіб навчання в їхніх закладах освіти.

Принцип методу "Philosophy for Children" дуже простий. Діти читають, прослуховують або переглядають матеріал зі своїм учителем. Потім їм дається деякий час на обдумування, щоб сформулювати свої власні питання до опрацьованого матеріалу. Далі діти один за одним, озвучують свої питання, не вступаючи в дискусію, та разом обирають питання, яке найбільше цікавить більшість учасників, і з допомогою вчителя обговорюють його. Завданням вчителя є створити середовище, де діти поважатимуть різні погляди своїх колег, вчитимуться ставити під сумнів свої припущення, аналізувати і обирати найкращі аргументи та судження.

Проблемно-орієнтоване навчання (PBL) – це метод, в якому учні вивчають предмет через вирішення певної проблеми в предметній області. До прикладу, малій групі студентів-медиків пропонується перелік симптомів та історія хвороби (у деяких випадках навіть пацієнт-актор) і вони мають дослідити проблему, поставити діагноз та призначити лікування, хоча попереднього досвіду роботи з пацієнтами з такими відхиленнями не мали. Метою PBL є допомогти студентам розвинути навички самостійного отримання та аналізу інформації, вирішення проблем, самостійного навчання, спільної роботи і внутрішньої мотивації.

Працюючи в групах над заданою проблемою, студенти визначають, що вони вже знають, якою інформацією володіють, як група, і що їм потрібно ще дізнатись, як і де отримати доступ до інформації, яка допоможе сформувати знання та вирішити проблему. Завданнями викладача є сприяти навчанню, підтримувати, направляти і слідкувати за навчальним процесом. Викладач повинен заохотити студентів брати на себе відповідальність за проблему, і спрямувати до самостійного пошуку рішень. Методика PBL пропонує відійти від традиційного уявлення про навчання, коли викладач читає лекції, а студенти – це пасивні споживачі інформації, та заохочує студентів брати активну участь у навчальному процесі.

Рекомендовані ресурси для розуміння методу Philosophy for Children:
Coleduca – платформа на YouTube.
Sapere P4C – освітня організація в Британії, яка розробляє власні треніги, курси та навчальні матеріали.