ПОЧАТОК НАВЧАЛЬНОГО РОКУ В УМОВАХ ВІЙНИ: ІНТЕГРАЦІЯ ТА АДАПТАЦІЯ УЧНІВ

Забрані війною з власних домівок, зі звичного укладу життя, зі своїх соціальних мереж дорослі та діти цілком природно мають на новому місці цілу гаму неприємних почуттів і мусять вирішувати чимало проблем, водночас плекаючи надію на повернення додому.

І в дисонансі, викликаному неможливістю повернутися, вони потребують тактовної підтримки, щирої участі та допомоги, аби відчути, що тут, у новій громаді, вони не чужі і «вдома» — це не лише рідні стіни. Водночас важливо пам'ятати, що завдання школи не пожаліти, не зробити щось за дитину чи її батьків, а «дати вудку та навчити рибалити в нових водах».

Задля цього наводимо орієнтовний перелік того, що може організувати школа для інтеграції дітей із внутрішньо переміщених родин у шкільне життя:

Екскурсії закладом, територією, містом чи селищем, громадою.

Неформальне поступове знайомство дитини з класом, учителями, шкільним життям (презентація класного, шкільного життя, ігри та вправи для знайомства й успішної адаптації дитини у класі чи/та на паралелі, спільні з однокласниками, іншими учнями школи справи, події в позаурочний час).

Наставництво (хтось із лідерів у класі — формальних чи ні — має особливе завдання: допомагати новому учневі чи новій учениці зорієнтуватися у правилах і особливостях класу, школи, підтримувати в комунікаціях з однокласниками та вчителями. Звичайно, за згоди обох учнів).

Простір для вивчення та реалізації захоплень і здібностей (діагностика, індивідуальні бесіди, позаурочні та позашкільні заходи).

Створення ситуації успіху (докладніше про це далі).

Обговорення з командою вчителів, які викладають у класі, практичним психологом чи психологинею та батьками дитини її індивідуальних особливостей, здібностей, захоплень, можливих ризиків у навчанні задля вироблення спільних, узгоджених дій.

Визначення із соціальним/-ою педагогом/-инею ризиків у задоволенні потреб дитини: поганих умов проживання, складних життєвих обставин тощо.

Групи взаємопідтримки.

Психологічні консультації.

Як бачимо, до інтеграції дітей має бути залучена команда у складі:

представника/-ці адміністрації, що координує спільні зусилля;
класного/-ї керівника/-ці, у зоні відповідальності якого/-ї найбільше завдань як формальної, так і неформальної взаємодії з дитиною та її батьками;
учителів-предметників, які мають приділити увагу поясненню особливостей навчання, оцінювання предмету тощо;
психологічної служби школи, яка надає психологічний і соціальний супровід;
однокласників, які з позиції «рівний — рівному» надають підтримку та допомагають успішній адаптації у свій колектив.

Також варто підготувати ресурсну карту, яка полегшить розуміння норм, правил, алгоритмів взаємодії у школі. Надіслати її варто разом із приязним й емоційно теплим вітальним листом тим батькам, чиї діти інтегруються в освітній простір школи, на електронну скриньку або у зручному для них месенджері.

У ресурсній карті можна навести:

основні цінності та правила взаємодії шкільної спільноти;
організацію безпеки у школі;
короткі витримки з організації щоденного шкільного життя та розпорядку;
контакти, за якими можна звернутися до адміністрації, класного/-ї керівника/-ці, практичного/-ї психолога/-ині, соціального/-ї педагога/-ині;
перелік каналів комунікації, які використовує школа для взаємодії з учнями й батьками, з активними посиланнями на них;
маршрутний лист важливими сторінками шкільного сайту;
перелік гуртків, творчих об'єднань, спортивних секцій, які працюють у школі;
інформацію про шкільне самоврядування з контактами активістів, до яких можна звернутися з різними питаннями;
справи, до яких можуть залучати батьків у школі.

Запитання у батьків поради стосовно взаємодії з їхньою дитиною, залучення їх до вирішення питань класу чи школи, надання зайнятості має важливе соціальне значення і допомагає батькам відчути свою потрібність, фаховість, спроможність долучатися до важливих справ і неодмінно сприятиме інтеграції родини в нову для них громаду.

На початку навчального року вчителі мають приділити максимум уваги адаптації школярів, якщо частина дітей — це учні класу, а частина — це ті учні, які перемістилися через війну в Україні в інші населені пункти. Тривалий час діти взагалі не відвідували школу, тому цей процес є складним для всіх — і дітей, і дорослих.

Щоб об'єднати учнів, сформувати з окремих, доволі різних особистостей єдиний організм — колектив класу, необхідно враховувати закономірності групового розвитку.

Однією з найважливіших умов формування колективу є врахування вікових особливостей дітей у процесі їхньої адаптації, вчасне реагування на потреби учнів і залучення за необхідності інших фахівців.

Дезадаптація — це формування неадекватних механізмів пристосування дитини до умов школи в формі порушень навчання та поведінки, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності.

Виокремлюють такі види дезадаптації:

Варіант 1. Дезадаптація, що виникає на тлі особливостей навчального процесу школярів. Коли процес формування навичок і вмінь проходить важко, непродуктивно, учень/-иця починає відставати від програми. З'являється такий симптом шкільної адаптації, як невстигання. І безперечно, тут величезна провина дорослих, бо вони неуважні чи байдужі до того, як у дитини формуються навички та вміння. Навчання — важкий процес, особливо для учнів початкових класів, які ще не вміють цього робити. А дорослі часто забувають про те, що кожна дитина має індивідуальні особливості та не орієнтується в роботі ні на інтелектуальний рівень розвитку, ні на рівень психомоторики у випадку молодших школярів.

Варіант 2. Дезадаптація як невміння дитини довільно регулювати свою поведінку, увагу, адекватно сприймати вимоги. Учень чи учениця виконує завдання не за власною ініціативою, а внаслідок зовнішньої стимуляції (коли змушують). Таке виявляється в емоційних дітей, які відзначаються високою чутливістю, збудливістю, неадекватністю переживань і, відповідно, реакцій. Вони зосереджуються на внутрішніх переживаннях, а отже роблять багато помилок під час виконання завдань, неуважні, загальмовані.

Варіант 3. Дезадаптація як невміння дитини увійти в темп шкільного життя. Ці учні зазвичай соматично ослаблені, часто хворіють, втомлюються, нестримані. Вони пасують перед труднощами, значно недооцінюють свої можливості.

Ситуація успіху — це суб'єктивний психічний етап задоволення наслідків фізичної або моральної напруги виконавців справи, творців явища. Навіть поодиноке переживання ситуації успіху може надати дитині незгладимі емоційні враження, різко змінити в позитивний бік стиль її життя. Створена ситуація успіху стає точкою відліку для змін у взаєминах з навколишніми, для подальшого руху дитини вгору щаблями розвитку особистості. Заряд активного оптимізму, здобутий в юності, гартує характер, підвищує життєву стійкість особистості, сприяє перетворенню та реалізації духовних сил.

Побачити в дитині особистість, яка формується, допомогти їй розвинутися та розкритися духовно буває важко не лише молодим учителям, а й молодим батькам. Дитині необхідно створити психоемоційний комфорт не тільки у школі, а й удома. Тому знання заходів цієї педагогічної технології, вміння застосовувати їх важливі як для вчителів, так і для батьків.

З педагогічної точки, зору ситуація успіху — це таке цілеспрямоване, організоване поєднання умов, за яких виникає можливість досягти значних результатів у діяльності як окремої особистості, так і колективу загалом. Це результат продуманої та підготовленої стратегії й тактики вчителя/-ки та сім'ї.

Висловлювання, за допомогою яких педагог/-иня може створювати ситуації успіху:

- «Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...»;
- «Саме ти і міг / могла би зробити таку справу...»;
- «Починай же! Ти це добре зробиш!..»
- «Ось ця деталь (елемент, частина) вийшла дуже гарно!..»

Ситуація успіху передбачає створення різноманітних видів радості. У цій педагогічній технології дітей умовно поділяють на групи та використовують прийоми, за допомогою яких працюють із різними категоріями учнів.

Категорія «Надійні» — це учні різного віку, які мають добрі здібності, сумлінно ставляться до виконання своїх обов'язків, активні у громадській роботі, самостійні, впевнені у собі, рівень їхніх домагань адекватний можливостям. У класі такі діти почуваються спокійно, впевнено, захищено. Взаємини у сім'ї зазвичай добрі.

У «Впевнених» здібності можуть бути і вищими, ніж у «Надійних», але система їхнього використання не налагоджена. Періоди підйому, злету змінюють розслаблення та спад. Діти дуже емоційно реагують і на досягнення, і на поразки. У класі викликають симпатію і в однокласників, і у вчителів. Недоліки таких учнів: збої в роботі, швидке звикання до успіхів, переростання впевненості у самовпевненість. Зазвичай такі діти зростають у дружних, дбайливих сім'ях.

Учні третьої категорії — «Невпевнені» — цілком успішні школярі, пізнавальні інтереси яких пов'язані переважно з навчанням. Мають добрі здібності та відповідально ставляться до справи, але невпевнені у своїх силах. Причинами можуть бути занижена самооцінка, нестійкий настрій, складна атмосфера в сім'ї, епізодичні поразки тощо. Найбільш хворобливо такі діти реагують на упередженість учителів і необ'єктивне оцінювання. Вибір прийомів роботи вчителів з учнями категорії «Невпевнені» залежить і від особистості учня/-ениці, і від стилю міжособистісних взаємин, і від конкретної ситуації.

«Зневірені» мають непогану підготовку, здібності, успіхи в навчанні. Однак після відчутої колись радості сподівань, що не здійснилися, з різних причин втратили її. Причини відчаю: серія поразок, безтактність педагога/-ині, позиція в сім'ї. Педагогам слід знати: що менше в дитини надії на успіх, то скоріше вона замикається в собі та виставляє щодалі більш глибокий захист проти втручання. Така дитина легко стає «вигнанцем/-ицею» через свою вразливість, нестандартність, небажання змінювати світогляд. Основні прийоми в роботі з такими дітьми — створення ситуації успіху через виконання ними серії доступних доручень і завдань.

Втрати війни — це втрати (близьких, домівки, друзів, роботи, школи, ресурсів тощо), яких могло не бути і це додає до переживань обурення, гнів, лють, тривоги за майбутнє.

Якщо класний керівник дізнався, що учень (учні) класу пережив чи переживає через військові події втрату когось з близьких, рідних, домашнього улюбленця, це не варто ігнорувати, боятися, що нагадування про втрату додасть дитині болю.

Досвід втрати — це перенесення взаємин з тим, хто пішов, виключно всередину людини, яка переживає цю втрату. Смерть не зупиняє стосунок любові і прив'язаності, а смуток і горювання є переходом до нової якості цієї любові, є дорогою, на якій ми робимо кроки, певні активні дії, щоб могти жити далі.

Надважливо підійти до вираження співчуття та підтримки учня у його горюванні з надзвичайною тактовністю і повагою до почуттів дитини, підготувати до цього однокласників. Також вчителю важливо усвідомити, в якому психоемоційному стані він сам знаходиться. Адже, щоб надати дитині підтримку самому педагогу треба знаходитись в достатньо стабільному і врівноваженому стані. Тому, якщо стан не є таким, то краще відтермінувати розмову з дітьми про втрати і приділити увагу та час відновленню власних ресурсів.

Також звертаємо увагу на необхідність проявляти особливу чуйність і повагу до почуттів учнів, які втратили когось з батьків, у дні матері, батька, в інші святкові дні, коли читаються вірші, оповідання про маму/тата, сім'ю, виготовляються вітальні листівки, проводяться змагання родин тощо.

В такі моменти треба підтримати учня (ні в якому разі не потрібно штучно ізолювати його), сказавши, наприклад, як мамі було б приємно отримати таку листівку і вона б обов'язково пишалась тим, яка турботлива і творча в неї дитина. В разі, коли учень розплачеться, треба присісти поруч з ним або запропонувати вийти, запитати чому плаче, почекати відповідь, висловити підтримку ("Я розумію, як тобі не вистачає мами, ти тужиш за нею, хочеш, щоб вона була поруч. Я тобі всім серцем співчуваю"), запропонувати випити води і з'ясувати чи хоче він продовжити заняття.

Для того, щоб ми не затонули у хвилях травматизації від війни, ми маємо бути один одному, а найважливіше - дітям, підтримкою.
Пам'ятайте: які б не були обставини, будь-яка дитина прагне рости, розвиватися, бути здоровою та щасливою. Якщо вона потрапить у сприятливі умови, відчує себе в безпеці, отримає тактовну, терплячу підтримку, дитина обов'язково використає цю можливість для подолання своїх проблем.
Аби допомогти дитині впоратися з травмою, не обов'язково бути експертом чи професійним психологом, важливо просто мати трішки знань.