Навіть дошкільнята починають питати про те, що бачать і чують навколо (вибухи, сирени, переміщення у безпечне місце і т.ін.), реагують тривогою, плачем, «прилипанням» до батьків.
Трохи старші можуть підійти і запитати, що стало з тією людиною, яка померла (наприклад, загиблий солдат, якого показали по новинах).
Школярі середньої ланки – поцікавляться, чому розпочалася війна, а юнаки – почнуть розмову про ідеологію воюючих сторін. І в родини є унікальна можливість прояснити для дітей усі їхні питання у безпечний спосіб, примножуючи довіру і взаєморозуміння.
Якщо ж у дітей, особливо середнього і старшого шкільного віку, забрати таку можливість, вони все одно будуть шукати відповіді (на теренах Інтернету, на вулиці), але є велика вірогідність, що ті відповіді можуть бути для них травмуючими і невичерпними.
Тому батькам не варто: - відмовчуватись і давати короткі, різки відповіді («Припини плакати», «Потім поговоримо»);
- робити вигляд, що нічого не відбувається;
- підмінювати причини подій (наприклад, сказавши, що поїхали у відпустку, а насправді – евакуювались);
- давати несправдні обіцянки (типу «Все буде добре»).