Якщо дати коротку відповідь на питання, що винесене у заголовок, то буде: чесно і відповідно до віку.
Війна, яка приходить в країну, стає частиною життя кожного її жителя, незалежно від віку. І діти для війни навколо себе мають знайти вірне місце у своєму світогляді, щоб вирости дорослими, які будуть цінувати, берегти, захищати мир.
Війна, яка приходить в країну, стає частиною життя кожного її жителя, незалежно від віку. І діти для війни навколо себе мають знайти вірне місце у своєму світогляді, щоб вирости дорослими, які будуть цінувати, берегти, захищати мир.
Навіть дошкільнята починають питати про те, що бачать і чують навколо (вибухи, сирени, переміщення у безпечне місце і т.ін.), реагують тривогою, плачем, «прилипанням» до батьків.
Трохи старші можуть підійти і запитати, що стало з тією людиною, яка померла (наприклад, загиблий солдат, якого показали по новинах).
Школярі середньої ланки – поцікавляться, чому розпочалася війна, а юнаки – почнуть розмову про ідеологію воюючих сторін. І в родини є унікальна можливість прояснити для дітей усі їхні питання у безпечний спосіб, примножуючи довіру і взаєморозуміння.
Якщо ж у дітей, особливо середнього і старшого шкільного віку, забрати таку можливість, вони все одно будуть шукати відповіді (на теренах Інтернету, на вулиці), але є велика вірогідність, що ті відповіді можуть бути для них травмуючими і невичерпними.
Тому батькам не варто:
Трохи старші можуть підійти і запитати, що стало з тією людиною, яка померла (наприклад, загиблий солдат, якого показали по новинах).
Школярі середньої ланки – поцікавляться, чому розпочалася війна, а юнаки – почнуть розмову про ідеологію воюючих сторін. І в родини є унікальна можливість прояснити для дітей усі їхні питання у безпечний спосіб, примножуючи довіру і взаєморозуміння.
Якщо ж у дітей, особливо середнього і старшого шкільного віку, забрати таку можливість, вони все одно будуть шукати відповіді (на теренах Інтернету, на вулиці), але є велика вірогідність, що ті відповіді можуть бути для них травмуючими і невичерпними.
Тому батькам не варто:
- відмовчуватись і давати короткі, різки відповіді («Припини плакати», «Потім поговоримо»);
- робити вигляд, що нічого не відбувається;
- підмінювати причини подій (наприклад, сказавши, що поїхали у відпустку, а насправді – евакуювались);
- давати несправдні обіцянки (типу «Все буде добре»).
Чому батьки можуть уникати розмов про війну з дітьми?
Щоб не травмувати їх
Дитяча психіка має гарні адаптативні можливості. Більше дітей травмує ситуація, коли вони бачать, чують, відчувають, що відбувається щось погане і не розуміють що (коли батьки ігнорують «слона в кімнаті»). В результати у дитини можуть з'явитися почуття провини, аутодеструктивна поведінка, недовіра до батьків.
Бо вважають, що діти забудуть страшні події війни
Насправді діти можуть не вербалізовувати свої переживання, але це не означає, що вони їх не пам'ятають і що переживання і спогади не впливають на їхнє самопочуття і психічний стан.
Бо бояться болю, який будуть відчувати, слухаючи дитину
Заперечуючи чи не даючи проявлятися своїм почуттям, батьки заганяють себе і дітей у кут самотності. Плюс до того - діти можуть зрозуміти, що існують настільки жахливі речі, про які не можна навіть згадувати і навіть з найближчими людьми. Важливо розуміти, що приховування болю не зменшує його, а лише робить його прояви неконтрольованими і несподіваними по часу і формі проявлення.
Бо не розуміють дитячих переживань, важливості обговорення подій, що відбуваються
У такому випадку дуже важливо, щоб батькам таку потребу дітей пояснили треті особи (родичі, вчителі дітей, психолог тощо) і за потреби стали фасилітаторами такої розмови.
Уникнення – звужує простір життя, забирає довіру до життя і тих, хто у ньому, наражає на думки: «Що зі мною не так?».
Визнання ситуації війни зменшує напругу:
Визнання ситуації війни зменшує напругу:
- у батьків (яким більше не треба витрачати внутрішні ресурси на вдавання, що нічого страшного не трапилось);
- у дітей (бо вони розуміють, що відбувається і поінструктовані як себе поводити, відчувають причетність до родинних процесів);
- у дитячо-батьківських взаєминах, у яких збільшилась довіра.
Дорослий, який починає розмову про війну:
- має продумати, що і як сказати;
- бути в достатньо ресурсному стані;
- має запланувати достатньо часу на розмову та відповіді на питання, які можуть виникнути у дитини;
- бути готовим, що через певний час у дитини виникнуть питання, уточнення. Деякі речі, які викликають дитячу тривогу, доведеться, скоріш за все, спокійно пояснити не один раз.
Рекомендуємо:
1
не планувати таку розмову у пізній вечірній час, на ніч, і ні в якому разі не в ліжку. Якщо час вечірній, то мають бути ще обов'язково кілька справ, на які дитина переключиться після розмови (повечеряє, виконає гігієнічні процедури, почитає книжку або послухає казку);
2
сісти ближче і так, щоб очі дорослого були на рівні з очима дитини, взяти її за руку, обійняти;
3
налаштуватися на розповідь про існування різних сторін життя: що поруч з добром і красою існують зло і потворність, поруч з миром у світі є війна (можна самому наводити приклади, або згадувати їх з дитиною). В кожній людині є позитивні і негативні риси, а її поведінка залежить від того, чого в ній більше: добра чи зла, любові чи ненависті, світла чи темряви. Якщо в людині більше зла і ненависті, то вона навколо себе руйнує мир, красу, гармонію. А той, у кого більше в серці доброти, той оберігає, творить мир, правду, спокій. Далі цей образ можна масштабувати до розмірів, які може усвідомити дитина – сварки між людьми, групами людей, міжусобиці, масштабні війни;
4
розповідати родинні історії про те, як бабуся з дідусем жили у роки війни, як вони справлялися з тяжкими випробуваннями, роздивитись родинні фото. Звернення до сили роду додає впевненості, відчуття захищеності, розуміння циклічності і невпинності життя;
5
молодшим дітям розповісти казку чи вигадану історію з сюжетом, у якому є торкання до військових подій та обговорити їх (для цього можна скористатися, наприклад, книжкою Гельга Керншток-Редль «Цілющі історії для дітей»), підліткам – додавати більше фактів, історій зі свого досвіду, досвіду інших людей;
6
домовитись з дитиною про правила безпеки, порядок дій у різних ситуаціях військових дій, і обов'язково дати певну зону відповідальності, наприклад, слідкувати, щоб телефон завжди був заряджений, щоб у дитини на одязі, в рюкзаку були дані про неї: прізвище, ім'я, місце проживання, телефон близьких тощо. Так дитина буде відчувати свою причетність до захисту сім'ї, відчувати свою важливість і силу;
7
в кінці обов'язково подякувати дитині за розмову, її довіру, похвалити за хоробрість тощо.
Пояснення почуттів
Діти сприймають світ не так, як дорослі, у яких є знання, життєвий досвід, різноманітні джерела інформації тощо. І коли вони бачать, що їхні батьки плачуть, нервують, кричать, з кимось про щось постійно переговорюються та переписуються, роблять незвичні вчинки, купують незрозумілі речі і т.п. – в них з'являється потреба якимось чином умістити це у свій світогляд. І щоб це «уміщення» відбулось найменш травматично, батькам варто прояснити і описати, що з ними відбувається:
- «Я плачу, бо сумую» (через те, що ми скоро маємо переїхати);
- «Я нервуюсь, бо мені страшно за нас усіх»;
- «Я ігнорую твої прохання побігати разом, бо я дуже втомлена, але це мине і у мене знову будуть сили, щоб наздогнати тебе»;
- «Я дуже хвилююсь, що в нас можуть закінчитися їжа і тому замість … (чогось запланованого чи звичного), ми купили більше продуктів» тощо.
Як реагувати на ірраціональну тривогу дітей
Ірраціональна тривога проявляється в численних, не пов'язаних з поточною ситуацією питаннях, які починаються словами і описом можливих подій:
- «А раптом…» (ми загинемо, загубимось);
- «А якщо…» (будуть вибухи, то…);
- «А може…» (прийдуть солдати і нас розстріляють).
Схематично процес говоріння з дитиною про війну (це може бути не за одну бесіду) можна представити так.
Якщо дитина відмовляється говорити про війну, військові події:
- треба дати зрозуміти, що батьки готові вислухати і допомогти, коли дитина буде готова і захоче цього;
- можна разом помалювати або зайнятися іншим видом творчості. Спільна приємна діяльність, обговорення результату творчості (наприклад, малюнку) допоможе розпочати розмову невимушено;
- запропонувати переглянути разом мультфільм або фільм (відповідно до віку), де є військовий сюжет і потім обговорити його, висловити свої думки і ставлення щодо війни;
- подарувати дитині (або виготовити разом із нею) оберіг – іграшку, інший предмет, заряджений безпекою і силою. Важливо, щоб образ іграшки-оберегу містив ідею захисту. Так, не варто дарувати дитині зайчика, який у всіх казках представляється боягузом. Гарно, коли іграшку можна і пожаліти (відчути свою силу) і уявити, що вона захищає (відчути себе у безпеці).
Коли навколо війна (але не тільки) нормально разом (мамі, татові, дитині) поплакати над втратою, показати своє незнання відповідей на складні навіть для дорослих питання, накшалт «Коли все стане як раніше?», «Коли повернеться батько?» та обов'язково разом пробудовувати місток надії на краще, на те, що після самої темної ночі обов'язково настане світанок і що цього світла і добра у великому, прекрасному світі набагато більше.
Війна дає потужні можливості до самопізнання свого характеру, своїх сил і можливостей. І якщо дорослий сміливо зазирне всередину себе і там знайде джерело стійкості, мужності, любові, мудрості, віри, він зможе навчити цьому свою дитину.
Підготувала: психологиня, фасилітаторка груп взаємопідтримки, експертка проєкту "Про.Підтримка", Анастасія Аносова.
Матеріал підготовлено у рамках проєкту "Про.Підтримка", який підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.
Війна дає потужні можливості до самопізнання свого характеру, своїх сил і можливостей. І якщо дорослий сміливо зазирне всередину себе і там знайде джерело стійкості, мужності, любові, мудрості, віри, він зможе навчити цьому свою дитину.
Підготувала: психологиня, фасилітаторка груп взаємопідтримки, експертка проєкту "Про.Підтримка", Анастасія Аносова.
Матеріал підготовлено у рамках проєкту "Про.Підтримка", який підтримує Європейський Союз за програмою Дім Європи.